Читати книгу - "Амулет стихій , Анна Стоун"

Андрій мав рацію — третій елемент справді був тут. Але він не уточнював, що на висоті двоповерхового будинку!

Перевіривши, чи все на місці, дівчинка почала набирати код на кулі. Кілька разів зв'язок зривався, так що під кінець вона вже просто тицяла пальцями по кнопках. Усередині сфери заклубився зелений дим, і з'явилося заспане обличчя чарівника. Тільки після того Лера згадала про різницю у часі.

— Не розбудила?

Чарівник у відповідь позіхнув. 

— Вибач. Це дуже терміново! Поясни, чому Раптом, Коли я Спокійно йшла мостом, Я чогось Раптом змогла пройти декілька метрів по повітрю! А потім я Почала падати та у мене виросли Крила?! — з кожним словом вона підвищувала інтонацію.

Обличчя чарівника вмить стало серйозним. Про щось замислившись, він на кілька секунд зник, а потім з'явився знову.

— Тебе ніхто не бачив? В цьому немає нічого поганого! Коли ти приїдеш, я поясню тобі докладніше! Так і мало статися!

Піднявши брови, Лера скривила у невдоволені губи.

— Ти хочеш сказати, що те, що в мене ні з того ні всього виросли крильця, — це нормально?! Мені потрібні пояснення, зараз же! — наполягала дівчинка.

— Ну добре! — нарешті, здався Мерлін. — Тільки, будь ласка, тепер не лякайся! Твої предки колись були сиренами, але згодом так вийшло, що чистокровними вони більше не народжувалися. Твоя мати, бабуся та прабабуся були вже напівкровками!

— А я тоді хто? Сирена?! М-да! Ось так історія! Здивував так здивував! Я — спадкоємиця сирен. Тобто моя пра-пра-пра заманювала ні в чому не винних моряків... А де ж тоді голос? У всіх фільмах він був! — Лера нервово розсміялася.

— Ти мене не слухаєш! — насупив брови Мерлін. — З кожним поколінням Дар Сирени видозмінюється! Комусь дістається голос, комусь — дар перетворюватися на птахів, а комусь — здатність ширяти в небі за допомогою крил! Голос був у твоєї матері, так що я подумав, що в тебе буде щось із решти!

Лера осіклася.

— Коли я приїду, ти мені все розповіси про батьків! — вимогливо промовила  вона.

Маг подивився на неї з ноткою жалю, але все ж таки погодився.

— Тільки пообіцяй: не пробуватимеш літати сама! Ти поки що не вмієш контролювати себе!

Лера ображено пирхнула.

— Дуже то мені потрібно! — сказала вона, але подумала: «Без них я б однозначно розбилася!»

Лера раптом задумалася, скільки зараз часу на Аладеї. Було вже пізно. Швидко спитавши, як справи у дядька, вона поспішно попрощалася.

У коридорі почулися невдоволені вигуки. Лера постукала себе по лобі. Вона зовсім забула про бабусю. Швидко запхавши кришталеву фігурку, що випромінювала світло, під подушку, Лера кинулася бабусі навперейми.

Марія Федотівна стояла біля дверей, склавши руки.

— Тебе кличеш, кличеш, а ти начебто не чуєш! Давай мий руки та йди їсти! — бурчачи ще щось, бабуся повернулася на кухню.

Лера кинула короткий погляд на мобільний телефон та побігла за нею.

«До завтра, Андрію, з тобою нічого не станеться. Посидиш і без повітря».

* * *

Наступного ранку її розбудив дзвінок мобільного.

 Як вона й припускала — після вчорашньої прогулянки синці були по всьому тілу. З думкою, що потрібно змінити дзвінок на телефоні, Лера натиснула кнопку відповіді.

— Алло.

На іншому кінці заторохтіло.

— Можна повільніше, я записую! — позіхнула ще раз Лера.

— Ти де? — поцікавилася Уляна. — Ми ж домовлялися!

Лера намагалася згадати, про що напередодні домовлялася з Улею. Не відриваючись від телефону, дівчинка визирнула у вікно. Де зараз її подруга, вона тепер знала.

— Вибач, проспала! Я зараз вийду!

Кинувши телефон на стіл, Лера, накинувши на себе пальто, та побігла відчиняти хвіртку.

Вдома вона була одна. Бабуся з дідусем ще з самого ранку поїхали за чимось у сусіднє місто. Запросивши подругу до вітальні, Лера побігла на кухню. Зрадівши, що дідусь відремонтував електричний чайник, вона дуже швидко повернулася із двома чашками чаю.

Уляна  тим часом  щось крутила в руках.

— Що це? — поцікавилася Уляна, повертаючи предмет на місце.

«Ну я і дурепа!» — промайнуло в голові у Лери, коли вона побачила свою вчорашню знахідку в руках у подруги. Перебираючи пальцями край светра, Лера підійшла до подруги.

— Ну, це… — нічого зрозумілого вона сказати не змогла. — Ну…

Уляна  з цікавістю розглядала кришталеву фігурку.

— Кришталь? — дівчинка натрапила на ще одну фігурку на тому ж ланцюжку. Брови повільно поповзли вгору. — Елемент повітря… Одна зі складових амулету стихій чи амулету влади.

Тепер черга дивуватися прийшла Лері.

— Звідки ти знаєш про амулет?

— Так він є у книзі про артефакти! Професорка Іліонорес розповідала. Ось ця штука дуже схожа на те, що я бачила на картинці. Але його нібито знищили років триста тому.