Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

з найперших та найвідоміших текстових пригодницьких ігор. Згідно з моїм щоденником Грааля, я пройшов цю гру до кінця тільки раз за один день чотири роки тому. Відтоді мені вилетіло з голови дві надзвичайно важливі деталі:

1. На початку гри ваш персонаж стояв біля білого дому із забитими віконницями.

2. У вітальні цього білого дому був ящик з трофеями.

Щоб закінчити гру, усі зібрані скарби потрібно повернути у вітальню і покласти в ящик для трофеїв. Нарешті інша частина катрену набула сенсу.

Нефритовий ключ затаїв капітан

у місці давно забутім,

але тоді у свисток подуй,

коли трофеї всі здобуті.

Кілька десятиліть тому, «Zork» і його продовження були ліцензовані і відтворені всередині ОАЗи у приголомшливій тривимірній імерсивній симуляції на планеті Фробозз, названій так на честь персонажа з всесвіту «Zork». Таким чином, «місце давно забуте», яке я намагався знайти протягом останніх шести місяців, весь цей час було прямо під відкритим небом на Фробоззі. Заховане на видному місці.

* * *

Я перевірив навігаційний комп’ютер корабля. Подорож зі швидкістю світла на Фробозз займе трохи більше п’ятнадцяти хвилин. Існував великий шанс, що «шістки» мене випередять. Якщо так, то орбітою планети вже кружлятиме невелика армада бойових літаків «шісток». Мені доведеться пробиватися крізь них, щоб досягти поверхні, а потім або відірватися, або спробувати знайти Нефритовий ключ, поки вони дихатимуть мені в спину. Не дуже хороший сценарій.

На щастя, у мене був запасний план. Перстень телепортації. Це був один з найцінніших магічних предметів у моєму інвентарі, отриманий зі скарбу червоного дракона, якого я вбив на Ґайґексі. Перстень дозволяв аватару переміщуватися раз на місяць в будь-яке місце в ОАЗі. Я використовував його лише в надзвичайних ситуаціях як останній відчайдушний засіб порятунку, або коли мені потрібно було дістатись кудись у великому поспіху. Як-от прямо зараз.

Я швидко запрограмував бортовий комп’ютер «Воннеґута» на автопілот до Фробозза. Наказав йому активувати маскуючий пристрій, щойно він вийде з гіперпростору, знайти мене на поверхні планети і сісти десь поблизу. Якщо мені пощастить, «шістки» не виявлять мій корабель і не підірвуть його, перш ніж він дістанеться до мене. Якщо ні, то я застрягну на Фробоззі без можливості відступу, в той час як на мене наступатиме вся армія «шісток».

Я ввімкнув автопілот «Воннеґута», а потім командою «Брунделл» активував Перстень телепортації. Перстень засяяв і я сказав назву планети, куди хотів переміститися. На екрані з’явилася мапа Фробозза. Це був великий світ і, подібно до Міддлтауна, його поверхня була покрита сотнями ідентичних копій однієї симуляції — у цьому випадку гри «Zork». Якщо бути точним, то копій було 512, а це означало, що по всій поверхні планети рівномірно розташовувалося 512 білих будинків. Я міг отримати Нефритовий ключ у будь-якому з них, тому вибрав на мапі випадковий. Перстень спалахнув і секундою пізніше мій аватар вже стояв на поверхні Фробозза.

Я розгорнув щоденник Грааля і знайшов свої нотатки про те, як пройти «Zork». Тоді розгорнув мапу поля гри і розмістив її в кутку екрана.

Скануючи небо, я не побачив ознак «шісток», але це не означало, що вони ще не прибули. Сорренто і його піддані, напевно, просто перемістилися до іншого ігрового поля. Усі знали, що «шістки» вже ночували в Секторі-7 та чекали цього моменту. Як тільки вони побачили, що рахунок Ейча збільшився, то використали Скрижаль пошуку Фіндоро і дізналися, що він зараз на Фробоззі. Це означало, що вся армада «шісток» вже була на шляху сюди. Тому мені потрібно дістатися до ключа так швидко, наскільки це можливо, та забратись звідси геть.

Я озирнувся. Місце було зловісно знайомим.

Перший опис у грі був наступним:

ЗАХІДНА СТОРОНА БУДИНКУ

Ви стоїте у відкритому полі на захід від білого дому із забитими вхідними дверима. Тут є невелика поштова скринька.

>

Мій аватар тепер стояв на цьому відкритому полі, на захід від білого дому. Вхідні двері старого вікторіанського маєтку були забиті, а всього в декількох ярдах від мене, в кінці доріжки, що вела до будинку, була поштова скринька. Будинок оточував щільний ліс, а за ним виднівся ряд нерівних гірських піків. Зліва я побачив шлях, що вів на північ, там, де він і мав бути.

Я побіг до задньої частини будинку. Знайшов там невелике, ледь прочинене вікно, силою відчинив його та забрався всередину. Як і слід було очікувати, я опинився на кухні. В центрі кімнати був дерев’яний стіл, а на ньому лежала довга коричнева торбинка і пляшка води. Поруч стояв камін, а сходи вели на горище. Коридор зліва вів до вітальні. Все як у грі.

Але на кухні також були речі, які в описі цієї кімнати не згадувалися. Плита, холодильник, кілька дерев’яних стільців, раковина і декілька рядів кухонних шаф. Я відкрив холодильник. Він був забитий нездоровою їжею. Закам’яніла піца, пудинги в стаканчиках, м’ясні нарізки, а також широкий вибір соусів у пакетиках. Я перевірив шафи. Їх заповнювали консервовані та сухі продукти. Рис, паста, суп.

І пластівці.

Ціла шафа була набита коробками вінтажних пластівців на сніданок, більшість з яких перестали виробляти ще до мого народження. «Фрут Лупс», «Ханікомбс», Лакі Чармс», «Каунт Чокула», «Квісп», «Фростед Флейкс». Позаду ховалася самотня коробка «Капітана Кранча». Спереду на упаковці чітко виднілись слова: «Безкоштовний іграшковий свисток усередині!»

Нефритовий ключ затаїв капітан.

Я висипав вміст коробки на прилавок, розсипавши всюди золоті самородки пластівців. Тоді помітив його — невеликий пластиковий свисток у прозорій целофановій обгортці. Я зірвав целофан і взяв свисток у руку. Він був жовтим, з мультяшним обличчям капітана Кранча, витиснутим на одній стороні, і маленькою собачкою на іншій. З обох сторін були витиснені слова «Боцманський свисток капітана Кранча».

Я підняв свисток до губ аватара і дмухнув у нього. Але звук не з’явився