Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Навіщо? Щоб мене почали задирати, як і її? Щоб інші здогадалися про наш неофіційний статус і не давали життя дражнилками? Та до того ж я не збирався з нею бути в будь-якому разі, особливо лише тому, що так захотів дід. То навіщо її мучити, давати хибну надію таким вчинком? Як на мене, краще було банально не втручатися, – кучерявий ліг на підлогу і підклав руки під голову, дивлячись на вечірнє небо в люку.
– І що було далі? Твій дід пішов тобі на поступки?
– Ні. Вона пішла вчитися в училище після дев'ятого класу, ми більше не бачилися. Тільки нещодавно дід розповів мені, що вона не перейшла, – він закрив очі рукою, напевно, щоб я не побачив його виразу обличчя.
– Померла? – усе ж вирішив, що потрібно уточнити це запитання.
– Я теж подумав, що померла, а дід не вдавався в деталі, – він прибрав руку, на його обличчі була зла гримаса. – Допоки того дня, коли ми з тобою познайомилися, у свій випускний, не побачив її з іншим.
Він смикнув руками, ніби намагаючись розірвати кайдани, але всього лише завдаючи, таким чином, собі болю.
– Пам'ятаю, ти тоді щось таке говорив, навіть стінку пробив. Брате, ти в курсі, що твою поведінку і почуття називають ревнощами? – штовхаю його в плече, а то аж надто сильно він розійшовся.
– Ревнощами? Та ні, які в біса ревнощі?! Просто бісить, що вона була фактично моєю, а потім раптом бачу, як якийсь виродок своїми мерзенними рученятами... – далі він проричав щось нерозбірливе і спробував розірвати кайдани ще кілька разів.
– Брате, це точно ревнощі, тож припиняй собі руки викручувати, – торкаю цього ідіота, щоб він нарешті охолонув.
– Треба було його вбити, – каже кучерявий через якийсь час цілком серйозно.
– Раніше треба було думати, а тепер-то що? Нехай живе твоя дівка з тим хлопцем, – дивлюся на його похмурий вираз обличчя, про себе вирішуючи, що закоханість – це явно не для мене.
– А ти-то сам хоч раз кохав когось? – запитує кучерявий, трохи образившись на мене.
– Ні, і дивлячись на тебе не хочу, – сміюся з нього.
– Скільки разів тобі повторювати?! Не закоханий я в неї!
– Ага, ага,– продовжую його злегка підколювати, посміюючись над ним.
– Який же ти мудак! – шипить він, розуміючи, що у зворотному вже мене не переконати.
– Хьон, – покликав Єн, і ми з образливим одразу забули про розмову.
– Що таке, дрібний? – запитав російською кучерявий, поки я запитував корейською мовою. – Що він каже?
– Єн каже, що сьогодні рівно рік, як він тут. Рівно рік як мисливці вбили його батьків і тримають його в цій ямі. Вони чекають, поки він перейде, щоб продати його на чорному ринку, – мої губи пересохли, хлопчик говорив усе це байдуже, ніби його це не стосувалося, але його худі руки при цьому тремтіли. – Вони жили в Південній Кореї, батьки були рибалками. Одного разу він утік до лісу, подивитися, як вони полюють на ведмедів, тоді-то їх і побачили мисливці. Батько вбив кількох, захищаючи поранену матір, за що їх розстріляли у нього на очах. Єна продали цим мисливцям, як товар, разом зі шкурами та іклами його батька й матері.
Хлопчина замовк, я побачив, як по його брудному обличчю йде струмочок сліз, підійшов до нього й обійняв, абсолютно не знаючи, чим зараз можу йому допомогти. Кучерявий сів поруч із нами та погладив дрібного по зарослій голові.
– Пора спати, звірята! – крикнув раптом зверху той самий виродок по-англійськи. Ми подивилися вгору, бачачи, як він усміхається, закриваючи поки що єдине джерело повітря. Вентилятори почали гудіти, даючи зрозуміти, що наркотик уже запустили в кімнату. Залишилося лише чекати, щоб зрозуміти, наскільки добре Єн заклав решітки шкурками, і чи вистачить нам у такому разі повітря до ранку.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовче прокляття, Марія Власова», після закриття браузера.