Читати книгу - "Наречений для Саламандри, Анітка Санніфео"

Розділ 49. Пропозиція

– Як ти тут опинився? – питаю я, мліючи поряд з ним.

– Так само як й ти, за допомогою Єсенії та Кузьми, – хмикнув принц.

– Я навіть не сподівалася, що ти приїдеш. Вони мене не пускали додому, уявляєш? – обурившись промовила до нього.

– Тільки не гнівайся. Це було моє прохання, – не випускаючи мене з обіймів та дивлячись прямо в мої очі, проговорив Тайпан.

– Твоє? – здивувалася я, а він лише сильніше притиснув мене до себе.

– Так. По-перше, я хотів влаштувати тобі романтичний сюрприз, а по-друге, нам з Андрісом потрібно було узгодити кілька дипломатичних питань. Зокрема, магічної підтримки та надання укриття для наших мешканців, якщо виникне така необхідність.

– Сподіваюся, в цьому не буде потреби. Хоч я й не вірю, що Анаконди так швидко опустять руки…

– Саламандро, прошу, забудь про них. Я хочу побути з тобою, й не думати ні про що. Згода?

– Згода, – кивнула я й в ту саму мить відчула на своїх губах гарячий цілунок.

– Як що до купання? В цьому озері дуже тепла вода, тут термальні джерела, – його руки вже блукали моїм тілом, викликаючи хвилю пристрасті та бажання.

– Я тільки за. В голові кружляло від неймовірного коктейлю емоцій, мені здавалося, що до нього тягнуться не лише мої тіло та душа, неначе існувало ще щось, що змушувало мене відповідати на його ласки, насолоджуватися дотиками та бажати лише одного – стати з ним одним цілим, з’єднатися у дивовижному танці кохання.

У воду ми зайшли не розриваючи поцілунку. Вода приємно огорнула нас своїми хвилями, наче ховаючи від зовнішнього світу. Тут не відчувалося вітру. Лише тиша. Гори. Та зоряне небо.

Моє найкраще побачення. І найкраща ніч з чоловіком, про якого я навіть й мріяти не могла.

Моя ящірка відгукнулася теплим імпульсом, схвалюючи цей вибір.

Складно сказати скільки минуло часу. Ми цілувалися, потім разом плавали в цьому озері й говорили-говорили-говорили. Про все на світі, разом сміялися та засмучувалися, а потім вийшли на берег завернувшись у теплу ковдру та обійнявшись заснули.

Верхівок гір торкнулися перші сонячні промені, що лагідно торкнулися обличчя, і я розплющила очі.

Тайпан сидів на березі й спостерігав за мною.

– Доброго ранку, Саламандро, – ніжно промовив він.

– Доброго ранку, – я солодко потягнулася та вибралася з-під ковдри, щоб за мить опинитися в міцних чоловічих обіймах.

Я розчинилася в його очах, що ніби манили мене, я відчувала його дихання на своїй шкірі, чула звуки його серця, що билися в унісон з моїм власним. У мене ніби крила за спиною виросли. Ніби я перетворилася на дракона й ось-ось ми разом з ним злетимо до небес, сховаємося посеред височенних гір від усього світу, від усіх, хто ставить перепони на шляху до нашого щастя.

– Ярославо, маю серйозну розмову до тебе, – проговорив Тайпан, дивлячись прямо мені в очі.

– Зараз? – безглуздо запитала я. Мені не хотілося псувати ранок речами, які могли зачекати.

– Так. Це дійсно важливо. Від твоєї відповіді залежить зараз не лише моя доля, а доля всієї Фаерії, – він говорив дуже повільно, відокремлюючи кожне слово. А я знову почувала себе іграшкою в чужих руках.

– Слухаю, – промовила я та затамувала подих. Я чула як моє серце вже стукає десь у скронях.

Тайпан стиснув мої долоні та не відриваючи погляду від моїх очей проговорив:

– Я – спадкоємець роду Полозів, відомого також, як рід Блакитного Змія, Тайпан Тринадцятий, прошу тебе, Ярослава з давнього роду Саламандр, стати моєю дружиною… – і завмер в очікуванні моєї відповіді.

Я розуміла, що потрібно щось казати, але в моїй голові все це просто не вкладалося. Я просто була не готова до такого кроку. Занадто швидко. Ми майже не знаємо одне одного, і я геть не впевнена в тому, що хочу все своє життя назавжди пов’язати з ним та Фаерією.

– Я… Я не знаю, – чесно промовила я. – Все так швидко, Тайпане… Чому саме я? І як же відбір та ці наречені? – повільно проговорила, відчуваючи як на очі навертаються сльози.

– Саме через цей клятий відбір та задля безпеки імперії… Тобі ж відомо про Анаконд та зради, які вони готували та те, що вони вже встигли провернути у нас під носом?

– Чула, – кивнула я, відчуваючи, як обидва мої амулети потеплішали, а за пару хвилин я відчула себе наче в захищеному коконі. – Але до чого така терміновість і ще одне – тобі ж не можна одружуватися поки йде відбір?

– Саме тому я роблю тобі цю пропозицію тут, в Котіарні. Ми маємо одружитися таємно, і дракони готові допомоги в цьому. У Фаерії шлюб визнають згодом, звісно. Ми виграємо час. Я вже майже впевнений, що ніякого відбору цього року не буде. Ми на порозі протистояння з Анакондами, й щоб нарешті їх перемогти, потрібна буде об’єднана сила двох стихій…

Я встигла вже було подумати, що мене просто хочуть використати, але потім згадала все, що було за ці місяці між мною та Тайпаном, все, що ми пережили за цю ніч… Це не могло бути грою лише задля трону. Він дійсно мав до мене почуття, от тільки мені визнати це було вкрай нелегко. Мене досі кидало з однієї крайності в іншу. Я досі не могла впоратися з цією гормонально-емоційною бурею…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍