Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Розділ 76: Злість Еміра

 

Вони сіли в машину, і між ними запанувала напружена тиша. Евсун відчувала, як напруга між ними наростає, мов гроза перед бурею. Емір мовчав, його руки міцно стискали кермо, а погляд був спрямований вперед.

Не витримавши більше цього тягаря, Евсун тихо промовила:

— Еміре, це не те, що ти думаєш…

Його погляд миттєво змінився. Він різко повернув кермо і з’їхав на узбіччя. Гальма скрипнули, а потім настала мертва тиша.

— Чого я не розумію, Евсун?! — його голос був глибоким, наповненим роздратуванням. — У таку пізню годину ти була на пристані з іншим чоловіком, тоді як я чекав тебе вдома! А ти в цей час сміялася і говорила з ним!

Евсун стиснула губи, намагаючись стримати емоції.

— Мені потрібно було з кимось поговорити, інакше я б з’їхала з глузду…

— Про що ви говорили? — різко спитав він, намагаючись зберігати контроль.

— Про нас. Про Нісу.

Емір гірко посміхнувся, але його очі не відображали жодної теплоти.

— Ти говориш з іншими про наші проблеми? Чому ти не поговорила зі мною, Евсун?

— Ти забув, що поїхав з самого ранку? А ще ти повернув Нісу!

Емір важко зітхнув, провівши рукою по волоссю.

— Евсун, вона невинна. Ти вигнала її через злість.

— Навіть якщо так… Для чого ти її повернув?

— Бо це неправильно.

Евсун подивилася йому просто в очі, в її голосі з’явилася гіркота.

— Я також пам’ятаю дещо неправильне, Еміре. Вона тримала тебе за сорочку.

Емір закотив очі, його терпіння було на межі.

— Евсун, це інше! Між нами нічого не було!

— І між мною та Озаном теж нічого немає, Еміре, — твердо відповіла вона.

Він відвернувся, втупившись у темряву за вікном. Його груди піднімалися від важкого дихання.

Евсун нерішуче простягнула руку і торкнулася його долоні.

— Еміре…

Він повільно повернувся, його погляд трохи пом’якшав.

— Досить нам уже сваритися, прошу тебе, — її голос був майже благанням.

Емір тихо зітхнув.

— Я теж не хочу сваритися, але ти змушуєш…

— Еміре, якщо ми зараз не зупинимося, то посваримося ще сильніше. Давай закриємо цю тему.

Він кілька секунд дивився на неї, ніби розмірковуючи, а потім кивнув.

— Гаразд.

Вони мовчки рушили додому.

***

Коли вони зайшли в будинок, було тихо. Усі вже спали, і лише м’яке світло нічника ледь освітлювало коридор.

Евсун без слів попрямувала нагору, відчуваючи втому після важкого дня.

У кімнаті вона лягла на ліжко, і через кілька секунд відчула, як Емір тихо обійняв її. Його тепле дихання торкнулося її волосся.

— Спи, Евсун, — прошепотів він.

Вона заплющила очі, дозволяючи собі розчинитися в його обіймах.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍