Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

перейшовши на ступу, і зупинився.

Вест якусь мить стояв, пригнувшись до мокрої землі, не в змозі збагнути, як урятувався від смерті. Пошкандибав до дерев. Кожен крок давався йому з величезним зусиллям, усі суглоби в нього були слабкі, як у маріонетки. Відчувши, як у нього підгинаються коліна, він гепнувся в кущі. Рану в нього на голові мацали сильні пальці, хтось бурмотів якісь слова північною мовою.

— Ай! — скрикнув Вест і зовсім трохи розліпив очі.

— Кінчай нити. — На нього згори вниз дивився Шукач. — Звичайна подряпина. Ти дешево відбувся. Ішов мені просто до рук, але тобі все одно поталанило. Я вже не раз хибив.

— Поталанило, — пробурмотів Вест, перевернувся серед мокрого орляку й поглянув на другий кінець долини між стовбурами дерев.

Туман нарешті почав розсіюватись, мало-помалу відкриваючи слід із понівечених возів, понівеченого спорядження, понівечених тіл. Усього того потворного сміття, що лишається після жахливої поразки. Або жахливої перемоги, якщо говорити про прибічників Бетода. Він побачив, як за кількасот кроків якийсь чолов’яга відчайдушно біг до іншого скупчення дерев. Судячи з одягу, він міг бути кухарем. За ним скакав вершник зі списом у руці. Проминувши його вперше, він промазав, але вертаючись, упіймав його та збив на землю. Вест мав би вжахнутися, побачивши, як вершник під’їздить клусом до безпорадного бігуна та заколює його списом, але відчув лише винувату радість. Радість через те, що дісталося не йому.

Схилами долини рухалися й інші постаті, інші вершники. Розігрувались інші маленькі криваві драми, та Вест уже не міг на це дивитися. Він відвернувся та знов опустився в гостинні та безпечні кущі.

Шукач стиха хихотів собі під носа.

— Тридуба всереться, як побачить, кого я злапав. — Він став показувати по черзі на кожного в цій дивній виснаженій забрьоханій компанії. — Напівмертвого полковника Веста, дівчину зі скривавленим молотом, чоловіка з обличчям, схожим на днище казана, а цей-от хлопчина, якщо мені не зраджує пам’ять, командував цим сраним нещастям. Ради мертвих, доля вміє жартувати.

Він поволі захитав головою, всміхаючись Вестові, який тим часом лежав на землі й задихався, як риба на суходолі.

— Тридуба... всереться.

Вечеря для одного

Архілекторові Сульту,

голові Королівської Інквізиції

Ваше Преосвященство,

У мене радісні новини. Змову викрито й викорінено. Її призвідцями були Корстен дан Вурмс, син лорд-губернатора, та Карлот дан Ейдер, магістр Гільдії спайсерів. Їх буде допитано, а згодом — покарано так, що наші люди зрозуміють, якою є ціна зради. Схоже на те, що Давуст став жертвою гуркського агента, який тривалий час переховувався в місті. Убивця досі на волі, але тепер, коли змовники в наших руках, ми, безсумнівно, скоро його впіймаємо.

Я взяв лорд-губернатора Вурмса під строгий арешт. Зрада сина вказує на ненадійність батька, та й усе одно він заважав керувати містом. Я відправлю його до Вас наступним кораблем, щоб Ви та Ваші колеги з Закритої Ради змогли вирішити його долю. Разом із ним прибуде такий собі інквізитор Гаркер, відповідальний за смерть двох в’язнів, які, залишившись живими, могли б надати нам цінну інформацію. Я допитав його і впевнений, що він не брав участі в жодній змові, проте він усе ж винен у некомпетентності, що дорівнює зраді. Залишаю покарати його Вам.

Атака гурків розпочалася на світанку. Кинулися вперед, просто по відкритій місцевості, добірні війська з готовими містками та високими драбинами, які зустрів убивчий залп із п’ятисот арбалетів, виставлених уздовж наших стін. Спроба була смілива, але необачна, і ми відбили її, знищивши багато людей у їхніх лавах. До нашої рукотворної протоки дісталося лише два відважні загони, а там місток, драбину та бійців швидко віднесло сильною течією, що виникає між морем і затокою в певний час доби, доречною й несподіваною примхою природи.

Зараз порожня місцевість між нашим каналом та гуркськими лавами всіяна їхніми трупами, а я наказав нашим бійцям стріляти в усякого, хто спробує надати допомогу пораненим. Стогони тих, хто помирає, та вигляд тіл гурків, що гниють на сонці, не можуть не зіграти нам на руку, послабивши їхній бойовий дух.

Хоча ми вперше скуштували перемоги, насправді ця атака була всього-на-всього першою оцінкою нашої оборони. Командувач гурків лише занурює палець у воду, щоб перевірити її температуру. Я не сумніваюся, що його наступна атака матиме зовсім інший масштаб. Ще стоять нерухомо три могутні катапульти, зібрані щонайбільше за чотириста кроків від наших стін і цілком здатні закидати величезні камені в Нижнє місто. Можливо, вони сподіваються взяти Дагоску неушкодженою, але, якщо ми чинитимемо спротив і далі, ця нерішучість однозначно не протриває довго.

Людей їм однозначно не бракує. Щодня на півострів прибувають нові гуркські вояки. Тепер над їхньою юрбою добре видно штандарти восьми легіонів, а ще ми помітили підрозділи дикунів із усіх куточків кантійського континенту. Проти нас виставлено могутнє військо, мабуть, щонайменше п’ятдесятитисячне. Гуркський імператор Утман-ул-Дошт кидає на наші стіни всю свою потугу, але ми вистоїмо.

Ви скоро одержите від мене звістку. А доти служу та корюся.

Занд дан Ґлокта,

очільник Дагоски

агістр Карлот дан Ейдер, голова Гільдії спайсерів, сиділа у своєму кріслі, поклавши руки на коліна, та щосили намагалася зберегти гідність. Шкіра в неї була бліда й масна, під очима з’явилися темні кола. Її біле вбрання було заплямоване брудом із камер, а волосся втратило блиск і обрамляло її обличчя безживними патлами. Без пудри та коштовностей вона була старша на вигляд, але все одно здавалася гарною. «У певному розумінні як ніколи гарною. Гарною, як майже догоріле полум’я свічки».

— У вас стомлений вигляд, — промовила вона.

Ґлокта підняв брови.

— Останні кілька днів були виснажливі. Спершу був допит вашого поплічника Вурмса, далі — суща дрібниця: атака гуркської армії, що стоїть табором під нашими стінами. Ви й самі неначе трохи втомилися.

— Підлога в моїй крихітній камері не така вже й зручна, а ще я маю власні турботи. — Вона поглянула на Северарда й Вітарі, що притулилися до стін обабіч неї та склали руки на грудях, одягнені в маски й невблаганні. — Я помру в цій кімнаті?

«Безсумнівно».

— Це ми ще побачимо. Вурмс уже розповів більшу частину того, що нам потрібно знати. Ви прийшли до нього й запропонували йому грошей за підробку батькового підпису на