Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

певних документах і віддання наказів від батькового імені певним вартовим — коротше кажучи, за участь у здачі міста Дагоски ворогам Союзу. Він назвав усіх учасників вашого плану. Підписав своє зізнання. Якщо вам цікаво, його голова прикрашає ворота поруч із головою вашого друга Ісліка, посла імператора.

— Вони разом на воротах, — проспівав Северард.

— Я не домігся від нього лише трьох речей. Ваших мотивів, вашого підпису та імені гуркського шпигуна, що вбив очільника Давуста. Їх я доб’юся від вас. Зараз.

Магістр Ейдер ретельно прокашлялася, ретельно розгладила спереду свою довгу сукню і якомога гордовитіше сіла.

— Я не вірю, що ви будете мене катувати. Ви не Давуст. У вас є совість.

У Ґлокти злегка засіпався кутик рота. «Сміливо. Я вам аплодую. Та як же ви помиляєтеся...»

— Совість у мене є, але вона маленька, кволенька і зсохла. Вона б не захистила від сильного вітру ні вас, ні жодну іншу людину.

Ґлокта протяжно й важко зітхнув. У кімнаті було занадто спекотно і занадто світло, очі в нього боліли й сіпались, і він, говорячи, обережно їх потер.

— Ви б і уявити собі не змогли, до яких учинків я вдавався. Жахливих, лихих, мерзенних — вас би могло знудити від самої тільки розповіді про них. — Він знизав плечима. — Вони час від часу мене бентежать, але я кажу собі, що мав вагомі причини. Минають роки, немислиме стає повсякденним, жахливе стає марудним, а нестерпне стає звичним. Я запхав усе це в темні кутки свого розуму, а там неймовірно багато місця. Просто вражає, з чим людина може жити.

Ґлокта зустрівся поглядом із Северардом і Вітарі, що суворо та безжалісно виблискували очима.

— Але навіть якщо припустити, що ви мали рацію, ви серйозно можете уявити, що моїм практикам так дошкулятиме совість? Як гадаєш, Северарде?

— Так дошкулятиме що?

Ґлокта сумовито всміхнувся.

— От бачите. Він навіть не знає, що це таке.

Він згорблено відкинувся на спинку стільця. «Втомився. Страшенно втомився». Здавалося, йому бракувало сил, навіть щоб підняти руки.

— Я вже зробив вам безліч усіляких знижок. Зазвичай у разі зради так не милосердствують. Вам треба було бачити, як Фрост побив вашого друга Вурмса, а ми всі знаємо, що він був у цій справі молодшим партнером. Останні нещасні години свого життя він срав кров’ю. Вас поки що ніхто й пальцем не торкнувся. Я залишив вам одяг, гідність, людську подобу. У вас є одна можливість підписати своє зізнання та відповісти на мої запитання. Один шанс цілком і повністю скоритися. Ось і вся моя совість. — Ґлокта нахилився вперед і тицьнув у стіл пальцем. — Один шанс. А тоді ми вас роздягнемо й почнемо різати.

Магістр Ейдер, схоже, негайно здалася. Її плечі зігнулися, голова опустилась, а вуста затремтіли.

— Ставте ваші запитання, — прохрипіла вона.

«Зламана жінка. Всіляко вітаю, очільнику Ґлокта. Але на запитання мають знайтися відповіді».

— Вурмс розповів нам, кому та скільки збиралися заплатити. Певним вартовим. Певним чиновникам із адміністрації його батька. Звичайно, йому самому, і чимало. Як не дивно, в цьому списку було відсутнє одне ім’я. Ваше. Ви й тільки ви не просили нічого. Щоб сама королева торгівців відмовилася від певного продажу? Я ошелешений. Що вам запропонували? Чому ви зрадили свого короля та країну?

— Чому? — повторив Северард.

— Блядь, відповідай уже йому! — заволала Вітарі.

Ейдер відсахнулася.

— Союзу взагалі не мало тут бути! — випалила вона. — В усьому винна жадібність! Звичайнісінька жадібність! Спайсери були тут до війни, коли Дагоска була вільна. Усі вони наживали статки, але мусили сплачувати податки тубільцям, і це їм страшенно заважало! Було б набагато краще, подумали вони, володіти містом самим, самотужки встановлювати правила. Наскільки більше ми б могли розбагатіти! Коли трапилася відповідна нагода, вони радо нею скористались, і першим у черзі опинився мій чоловік.

— І так спайсери почали правити Дагоскою. Я чекаю на ваші мотиви, магістре Ейдер.

— Вийшов хаос! Торгівці не мали ні бажання керувати містом, ні потрібних умінь. Керівники Союзу, Вурмс і йому подібні, були сущими покидьками, людьми, що бажали тільки напихати собі кишені. Ми б могли працювати з тубільцями, але вирішили їх експлуатувати, а коли вони виступили проти нас, ми покликали Інквізицію, а ви побили їх, піддали тортурам і повісили їхніх ватажків на площах Верхнього міста, і невдовзі вони почали зневажати нас так само сильно, як гурків. Ми пробули тут сім років і не зробили нічого, крім зла! Це була оргія морального розкладу, жорстокості й марнотратства!

«Це правда. Я сам бачив».

— А іронія полягає в тому, що ми навіть не одержали прибутків! Навіть на початку ми заробляли менше, ніж до війни! Витрати на підтримку стін, на платню для найманців — без підтримки тубільців вони виснажували! — Ейдер засміялася відчайдушним плаксивим сміхом. — Гільдія майже збанкрутувала, і вони, ці ідіоти, самі довели себе до цього! Звичайнісінька жадібність!

— А тоді до вас звернулися гурки.

Ейдер кивнула. Її мляве волосся загойдалося.

— У мене багато контактів у Гуркулі. Торгівці, з якими я вела справи впродовж років. Вони сказали мені, що Утман, ставши імператором, найперше врочисто заприсягся взяти Дагоску, стерти пляму, яку залишив на своїй країні його батько, та пообіцяв не спочивати, доки його присягу не буде виконано. Вони сказали мені, що в місті вже є гуркські шпигуни, що вони знають наші слабкі місця. Вони сказали мені, що різанині, можливо, вдасться запобігти, якщо Дагоску можна буде здати їм без бою.

— Тоді чому ви зволікали? Ви контролювали Коску та його найманців до того, як люди Кадії отримали зброю, до посилення оборони, до того, як я взагалі прибув. За бажання ви б могли захопити місто. Навіщо вам знадобився той йолоп Вурмс?

Карлот дан Ейдер уп’ялась очима в підлогу.

— Поки вояки Союзу утримували Цитадель і міські ворота, їх би не вийшло взяти без кровопролиття. Вурмс міг віддати місто мені без бою. Хочете — вірте, а хочете — ні, та моєю єдиною метою, метою, з якою ви так вправно покінчили, було уникнути вбивств.

«Я справді цьому вірю. Але тепер це нічого не означає».

— Продовжуйте.

— Я знала, що Вурмса можна купити. Його батькові недовго залишилося жити на світі, а ця посада не є спадковою. Для сина це могло стати останнім шансом одержати вигоду з батькової посади. Ми