Читати книгу - "Собор Паризької Богоматері"

біса все! Хай живуть веселощі! Я засяду в шинку, битимусь, битиму посуд, ходитиму до дівчат!

Він кинув шапчиною об стіну і заклацав пальцями, немов кастаньєтами.

Архідиякон похмуро глянув на нього:

— Жеане, ви не маєте серця.

— У такому разі мені, якщо вірити Епікурові, бракує чогось невідомого, зробленого з чогось такого, що не має назви.

— Жеане, вам слід серйозно подумати про те, щоб виправитись.

— Ото дурниці! — вигукнув школяр, переводячи погляд з брата на реторти на вогнищі.— Тут усе порожнє — і думки, і пляшки!

— Жеане, ви котитесь по дуже похилій площині. Чи знаєте ви, куди ви йдете?

— У шинок, — відповів Жеан.

— Шинок веде до ганебного стовпа.

— Це такий самий ліхтарний стовп, як і всякий інший, і, можливо, саме з його допомогою Діоген і знайшов би людину *, яку шукав.

— Ганебний стовп веде до шибениці!

— Шибениця — коромисло терезів, до одного кінця якого підвішено людину, а до другого — земну кулю! Навіть приємно бути такою людиною.

— Шибениця веде в пекло!

— Це велике вогнище, та й годі.

— Жеане, Жеане, вас чекає сумний кінець.

— Зате початок був добрий!

У цей час на сходах почулася чиясь хода.

— Тихше, — промовив архідиякон, притуливши палець до уст. — Ось і метр Жак. Послухайте, Жеане, — додав він стиха, — стережіться коли-небудь промовити хоч одне слівце про те, що ви тут побачите й почуєте. Сховайтеся під камін — і ні звуку.

Школяр заліз під камін; там у нього сяйнула чудова думка.

— До речі, брате Клод, за мовчанку флорин!

— Добре! Обіцяю! — Давайте зараз!

— На! Бери! — гнівно сказав архідиякон, кидаючи йому гаманець. Жеан шмигонув під камін, і двері розчинилися.

V. ДВОЄ ЧОЛОВІКІВ У ЧОРНОМУ

До келії увійшов чоловік у чорній мантії з похмурим обличчям. Перше, що впало в око нашому приятелю Жеану (він, як ви, напевно, догадалися, влаштувавсь у своєму закутку так, щоб мати можливість досхочу дивитися й слухати) — надзвичайна похмурість одягу й обличчя новоприбулого. А втім, по цьому обличчю розливалась якась улесливість, та це була улесливість кішки або судді,— нудотна улесливість. Він був геть сивий, зморшкуватий, мружив очі, мав близько шістдесяти років, білі брови, одвислу нижню губу й великі руки. Коли Жеан побачив, що гість не являє собою нічого особливого, тобто що це всього лиш лікар або судовий чиновник і що ніс у нього розміщений дуже високо над ротом (ознака глупоти), він відсунувсь у свій закуток, у відчаї, що йому доведеться просидіти хтозна-скільки у такій незручній позі й у такому неприємному товаристві.

Тим часом архідиякон навіть не встав назустріч незнайомцеві. Він жестом запросив його сісти на лаву біля дверей і, по кількох хвилинах мовчанки, яка, здавалося, завершувала попередні розмірковування, звернувся до прибулого в дещо поблажливому тоні:

— Добридень, метре Жак.

— Вітаю, метре, — відповів чоловік у чорному.

У тому, як один вимовив це «метре Жак», а другий — лише «метре», — відчувалася така ж різниця, яка існує між «монсеньйором» і «мсьє», між «domine» i «domne». Це, безперечно, була зустріч учителя з учнем.

— Ну, що? — спитав архідиякон по новій паузі, якої метр Жак не насмілювався порушити. — Маєте успіхи?

— На жаль, мій метре! — відповів той, сумно усміхаючись, — я все ще роздмухую вогонь. Попелу — аж надто, але золота — ні крихти.

Дом Клод зробив нетерплячий жест.

— Я питаю вас не про це, метре Жак Шармолю, а про процес вашого чаклуна. Здається, Марк Сенен, ви казали? Чи не так? Скарбник рахункової палати? Чи зізнається він у чаклунстві? Допит дав наслідки?

— На жаль, ні! — відповів метр Жак усе з тією ж сумною усмішкою. — Ми позбавлені цієї втіхи. Ця людина — камінь. Ми будемо змушені зварити його живцем на Свинячому ринку раніше, ніж він щось скаже. А проте ми нічим не гребували, щоб добитися правди. Він уже весь розтрощений, ми застосовували всі засоби святого Жана, як каже старий жартівник Плавт:

Advorsum stimulos, laminas, crucesque, compedesque, Nervos, catenas, carceres, numellas, pedicas, boias [126].

Нічого не допомагає. Ця людина жахлива. Все марно.

— Ви нічого нового не знайшли в його будинку?

— Аякже, — сказав метр Жак, риючись у своїй сумці.— Ось цей пергамент. На ньому написано слова, яких ми не розуміємо. А пан прокурор у кримінальних справах Філіпп Лельє, між іншим, трохи знає староєврейську мову, якої він навчився під час процесу євреїв з вулиці Кантерстен у Брюсселі.

Кажучи це, метр Жак розгорнув пергамент.

— Дайте-но, — сказав архідиякон і, поглянувши на нього, вигукнув: — Чистісінька магія, метре Жак! — Емен-хетан! Це крик перевертнів, коли вони злітаються на шабаш. Per ipsum, et cum ipso, et in ipso [127]. Це закликання знову ввергає диявола в пекло. Нах, рах, max [128]—це стосується медицини: заклинання проти укусу скаженого собаки. Метре Жак! Ви — королівський прокурор духовного суду! Цей пергамент жахливий!

— Ми знову піддамо тортурам цю людину. А ось іще, — додав метр Жак, порпаючись у своїй сумці,— що ми знайшли в Марка Сенена.

Це була посудина, подібна до тих, які захаращували камін дом Клода.

— А! — промовив архідиякон. — Це алхімічний тигель.

— Зізнаюся вам, — сказав метр Жак із своєю боязкою, вимушеною усмішкою, — що я випробував його на своєму вогнищі, але домігся не більшого успіху, ніж від власного тигля.

Архідиякон взявся розглядати посудину.

— Що це він вигравірував на своєму тиглі? Och! Och! — слово, що виганяє бліх! Цей Марк Сенен — неук. Я певен, що в цьому тиглі золота не здобудете. Він придатний лише на те, щоб улітку ви поставили його в своїй спальні, не більш!

— Оскільки ми заговорили про помилки, — промовив королівський прокурор, — то перш ніж піднятися до вас, я розглядав нижній портал. Чи впевнені ви, ваша превелебність, у тому, що на ньому з боку Божого притулку зображено початок робіт з фізики і що серед семи голих постатей, біля ніг божої матері, та, що з крилами на п'ятах, — це Меркурій?

— Так, — відповів священик, — про це пише Огюстен Ніфо, італійський учений, який знався з бородатим демоном, що навчив його всього. Проте ми зараз зійдемо вниз, і я вам усе поясню на місці.

— Дякую вам, мій метре, — сказав Шармолю, вклоняючись до землі.— До речі, я мало не забув! Коли ви бажаєте, щоб я дав розпорядження заарештувати малу чаклунку?

— Яку чаклунку?

— А ту циганку, що, як вам добре відомо, день у день приходить танцювати на паперть Собору, незважаючи на заборону духовного суду. У неї є одержима коза з рогами диявола,