Читати книгу - "раКУРС"

— Ні, не чув. Що за програма?

Мати розповіла, що діє програма для тих бойовиків, які не вчинили тяжких злочинів, не брали участі в бойових діях, і вони можуть повернутися додому.

— І їх не посадять за ґрати? — спитав я, зацікавившись програмою.

— Ні, чула від людей, що перевірять і відпустять, але суд буде. Ти, сину, подивися в Інтернеті, там повинно бути, — порадила мати.

Ми домовилися, що наступного дня я їй зателефоную. Я одразу ж зайшов на офіційний сайт СБУ, ознайомився з програмою, навіть кілька разів перечитав таке: «Ст. 260 ч. 6 КК України “передбачає спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності учасника незаконного воєнізованого формування або груп за умови, що він добровільно вийшов із такого формування і сповістив про його існування органи державної влади”». У мене з’явилася надія на повернення. Більше за все я хотів би повернутися в Україну, не в ту її частину, де розруха, грабежі, стрілянина, спустошення, а в ту, де мирне життя. Від хвилювання все аж тремтіло всередині! Я покликав Івана, указав на екран ноутбука.

— Почитай! — сказав йому.

Він прочитав і подився на мене.

— Ти сам цьому віриш? — спитав Іван.

— А ти?

— Я? Звичайно, що ні! Повна чухня! Не встигнеш ти перетнути кордон, як тебе пов’яжуть і прізвище не спитають! Знайшов кому вірити! СБУ?! Та їм дали план наловити бойовиків, ось і вигадали таке для легковірних, таких ось, як ти, — сказав Іван.

— Ти ще нічого не знаєш, а вже стверджуєш, — невесело промовив я, бо його заява трохи мене охолодила.

— Сто відсотків запроторять одразу до в’язниці! — кип’ятився Іван. — А там набагато гірше, ніж тут. А якщо не посадять, то змусять усе життя працювати на СБУ, зроблять тебе «дятлом».

— Ким?

— Стукачем! Будеш у них увесь час під прицілом, а коли не станеш доносити на своїх, то ще й статтю якусь на тебе повісять!

— За що?

— Вони знайдуть, не хвилюйся! — сказав Іван. — Ні, такі пастки не для мене. Краще вже поїду на Сахалін.

Я завагався, боявся знову помилитися. Трохи поміркувавши, спробував зв’язатися по скайпу з Антоном. Він одразу відгукнувся на виклик.

— Привіт, друже! — сказав я. — Говорити можеш?

— А чому ж ні?

— Я маю на увазі, чи нема поруч сторонніх вух? — уточнив я.

— Ні, я сам удома.

Я розповів про програму «Повертайся додому». На мій подив, Антон уже знав про неї.

— Наші хлопці потихеньку її обмізковують, — сказав Антон. — Дехто хотів би потрапити під цю програму.

— А ти? — поцікавився я.

— Якщо відверто, то мені вже все набридло, далі нікуди, — сказав він. — І радий би в рай, та гріхи не пускають. Я не підпадаю під цю програму.

— Чому?

— Адже брав участь у бойових діях, — пояснив Антон. — Боюся, що потраплю з одного пекла в інше. Це тобі можна спробувати, а моя доля — стояти тут, аж поки не вб’ють.

— Не мели дурниць! Антоне, а ти не чув, чи хтось уже скористався такою програмою?

— Ні, такого не чув, — сказав він.

За всю ніч я так і не заплющив очей ні на хвилинку. Зранку сказав бригадирові, що прихворів і на роботу не вийду.

Захекана, схвильована, я подзвонила у двері. Вони відчинилися — і переді мною стояла моя Соля!

— Солечко! Моє ти сонечко! — Я кинулася до неї, обняла тонесенький стан.

Я цілувала її сині очі, які на худенькому обличчі зараз здавалися ще більшими, синішими й виразнішими, пестила її волосся, обіймала, потім відсторонювала від себе, щоб упевнитися, що це не сон. Ми сіли на диван, я обняла її за плечі й промовила:

— Я тебе нікуди не відпущу! Чуєш мене? Нікуди від себе ні на день!

— Ти мене задушиш! — усміхнулася сестра.

— Задушу, якщо не розкажеш, де ти була цілу вічність!

— Десять місяців, — уточнила Соля.

— Розказуй, — попросила я.

— Як ти знаєш, я допомагала стареньким, — почала Соля.

— Так, про це я знаю. Що з тобою тоді трапилося?

— Я не тільки їм допомагала, я збирала інформацію для українських військових, фотографувала й пересилала СМСкою на цю територію.

— Ти працювала на…

— На ГУР. Якось один бойовик помітив, як я знімаю на мобільник, і мене заарештували, — розповіла Соля. — Мене ґвалтували чи не щодня, били, кусали, знущались… Усього не розкажеш одразу.