Читати книгу - "Вогняна зима"

поранених із палати. Не підозрюють, що лікар пацієнтів здав, а медсестра наших попередила. Завезуть одних, тоді думають спокійно повернутися за іншими. А тут, дивися, тільки пост лишили… О, гляньте!

Він витягнув руку, і Женя побачила: за машиною адвоката Паші рушила назирці інша, що випливла з темряви, немов хижак із засідки.

— Погнали, — поцідив Котя.

Його вже тіпало від викидів адреналіну.

Наддавши газу, він прилаштував джип за шпигуном, тримаючись так, аби привернути до себе увагу якомога пізніше. Задуманий план був простий і водночас мав одну ваду. Вели майданівців напевне міліцейські, хтось із «наружки», розвідники, з ними Котя останнім часом стикався, хоч не входив у прямі конфлікти. Значить, їхнє завдання не лише сісти на хвоста вказаним об’єктам, а й «висвистіти» підтримку. Спрямовуючи хоч «Беркут», хоч інший міліцейський бойовий підрозділ туди, де найлегше перехопити втікачів.

Коли це станеться, як швидко підкріплення зорієнтується в міській навігації, Котя не знав навіть приблизно.

Або вже викликали, або — можуть тягнути, щоб дати точніші координати.

За будь-якого розвитку подій у Стогова на реалізацію плану було обмаль часу.

Зате на його боці був фактор несподіванки.

Включатися треба швидше, бо втратить і цю перевагу. Адже, як відомо, там, у міліцейській машині, навряд чи сидять ідіоти. Вони — майстри своєї справи, «хвоста» за собою вирахують як не тепер, то за п’ять хвилин, не більше. З Коті ж був дуже поганий шпигун, він ніколи ще не їздив ні за ким отак, назирці, потай.

— Тримайся, — мовив рівним голосом, застібнув пас безпеки, порадив: — І пристібнися. Від гріха.

Женя, далі нічого не питаючи, послухала.

Клацнув, защіпаючись, карабін.

А Котя вдарив по газах.

З вигляду незграбний, схожий на слона чи ведмедя середніх розмірів, джип рвонув уперед, тримаючись на ледь схопленому льодом асфальті, наче досвідчена, упевнена в собі та власній перемозі балерина. Женя втиснулася спиною в крісло, думаючи — зараз їх занесе, і водій не зможе впоратися з такою брилою на чотирьох колесах. Та Котя тримав кермо так упевнено, як, здається, ніколи до цього, починаючи чи не найризикованіші у своєму житті перегони.

Часу практично не лишалося, адже рівне шосе скоро скінчиться, доведеться пірнати й петляти між будинками. За себе та пасажирку Стогов був спокійний. Та попереду везли поранених, він не знав, у якому вони стані і чи готові включитися у вуличну гонитву на виживання. Назустріч виїхав хтось одинокий, і Котя взяв праворуч, пропускаючи випадкового свідка — а тоді знову погнав, швидко скоротивши відстань між собою та міліцейською машиною.

На ній не було жодних знаків, які б указували на її приналежність.

Але їхали менти, сумніву Костянтин Стогов не мав.

Вони вже встигли помітити переслідувача і тепер блимали фарами, ніби намагаючись цим зупинити гонитву чи попередити про небажані для зухвальця наслідки. У відповідь Котя загудів. Сигнал вийшов довгим, противним, Женя скривилася, затиснула долонями вуха.

Ззовні теж прогули.

Котя видав відомий усім футбольний сигнал: та-та-татата-тататата-тата! Йому вдалося втримати джип точно навпроти супротивника, аж тепер він зміг розгледіти обриси «опеля». Посміхнувшись сам до себе, потім — підморгнувши пасажирці, легенько повернув кермо праворуч.

Джип підрізав «опеля», намагаючись зіштовхнути з траси на узбіччя.

Коті кортіло побачити, як менти реагують на подібне нахабство, і послухати, що вони зараз говорять. Напевне, викликають підмогу, дають точні координати, тим самим відволікаючись від своєї основної мети — вести втікачів. Хто був за кермом, адвокат Паша чи інший водій, Стогов віддав йому належне: у мить зорієнтувавшись, зрозумівши, що до чого, головна машина прискорилася.

Поки джип із «опелем» мірялися яйцями на слизькому асфальті, утікачі потроху відривалися.

— Отак, — мовив Котя.

Спритно вправляючись із кермом, педалями та коробкою передач, уклинився між ними та міліцейською машиною. Міг поцілуватися з лівою ворожою фарою, та водій «опеля» вчасно помітив, вийшов з-під удару, ніби пірнув.

Тепер Котя прийняв вогонь на себе.

Не мав надії, що впорається найкраще. Та вийшло навіть не добре — філігранно. Справді ювелірна робота.

Машина з пораненими, яку на короткий час вивели з гри, уже дісталася до першого ж повороту. Мить — і втікачі зникли серед будинків.

Котя боявся: погоня плюне на нього. Менти зав’яжуть вузлик на пам’ять і все одно сипонуть за повстанцями. Якщо так, доведеться починати гру спочатку, і не факт, що вийде — джип уже проскочив поворот, куди завернув адвокат Паша зі своїми підопічними. Тож у разі, якщо міліція продовжить свою гонитву, треба розвертатися й гнати за ними.

Це гірше.