Читати книгу - "Віолета, Ісабель Альєнде"

молода жінка на ім’я Сусана, молодша сестра Етельвіни. Ти знаєш, про кого я кажу, Каміло.

Замолоду Нарсіса, донька Факунди, народила кількох дітей від різних чоловіків, яких віддавала на виховання своїй матері, поки сама віялася з новим коханцем. Вона саме була з одним із них, коли стався військовий переворот і два чи три місяці від неї не було ні слуху, ні духу. Вона вернулася сама і вагітна, як це траплялося раніше не раз, і коли прийшла пора, народила доньку Сусану. Я не раз бачила на фермі цю дівчинку, яка росла під опікою бабусі, в оточенні старших братів і сестер. Допіру їй сповнилося шістнадцять років, як вона перебралася з одним поліцейським в містечко за тридцять кілометрів від Науеля; звістки про неї я одержувала лише від Факунди. Та розповідала мені, що її онука живе погано, бо той тип безпробудно п’є і б’є її. Їй було приблизно вісімнадцять років і вже бракувало кількох зубів через побої.

Одного дня у Санта-Клару прийшла якась жінка з немовлям на руках і малям, яке ледве дибало, і залишила їх на піклування Факунди і Нарсіси. То були діти Сусани, яка перебувала в лікарні зі зламаною рукою і ребрами. У нападі шалу чоловік накинувся на неї із ременем і копняками. Не вперше Сусана опинялася в лікарні. Того тижня я була на фермі, коли та жінка розповіла нам про те, що сталося. Вона сказала, що, почувши лемент, гукнула сусідок, які притьмом прибігли на порятунок Сусани, озброєні пательнями і держаками від мітел.

— Ми мусимо захищати одна одну, ми завжди напоготові, але іноді не чуємо або прибігаємо запізно, — додала вона.

Я пішла з Факундою провідати Сусану, ми знайшли її у спільній палаті: із загіпсованою рукою вона лежала на ліжку без подушки — через удари по голові. Лікарка розповіла, що найгірше в її роботі — це надавати допомогу жертвам домашнього насильства, які раз по раз поступають у відділення невідкладної допомоги.

— Й одного дня вони вже не вертаються. Багатьох жінок вбивають їхні чоловіки, коханці, іноді батьки.

— А поліція?

— Вмиває руки.

— У випадку Сусани нападником є поліцейський.

— Йому нічого не буде, навіть якщо він її уб’є. Скаже, що то був самозахист, — зітхнула лікарка.

На той час я вже кілька років працювала в жіночих групах і в пошуках способів допомогти перебрала від них смиренність замість того, щоб кидатися на реальність, як робила спочатку. У них був досвід і вони могли пропонувати рішення, моїм завданням було матеріально сприяти тому, про що мене просили, але через випадок Сусани, яка була внучкою Факунди і сестрою Етельвіни, моя кров закипіла. Я поїхала в Сакраменто, аби поговорити з одним суддею, який був колегою мого брата Хосе Антоніо, хоча був на кілька років молодшим за нього.

— Поліція не може увійти в дім без ордеру на обшук, Віолето, — озвався він, коли я виклала йому все, що сталося.

— Навіть коли когось нещадно лупцюють?

— Не перебільшуй, подруго моя.

— Ми — одна з країн з найбільшим у світі домашнім насильством, ви це знаєте?

— У більшості випадків йдеться про приватні справи у лоні родини, які не належать до компетенції правоохоронних органів.

— Починається з побоїв і закінчується вбивством!

— У такому разі втручається закон.

— Ясно. Треба дочекатися, коли той дегенерат вб’є Сусану, аби ви виписали ордер на арешт. Ви про це мені говорите?

— Заспокойтеся. Я особисто займуся тим, аби нападник отримав сувору догану, що може означати його виключення з поліції.

— Якби йшлося про вашу доньку чи внучку, ви б лишалися спокійним, знаючи, що він на свободі й може напасти на неї знову?

Сусана все ще лежала в лікарні, коли той тип заявився на ферму — буцім для того, щоб побачити своїх дітей, бо дуже за ними скучив. Він прийшов у мундирі та зі зброєю при поясі. Пояснив, що Сусана зашпорталася і впала зі сходів. Факунда і Нарсіса не дали йому побачитись із дітьми і з вереском прогнали; чоловік забрався, присягнувшись, що ще вернеться і тоді вони побачать з ким мають справу. Я зрозуміла, що обіцянка судді послужила лише для того, аби спровадити мене з його офісу.

— Сусана мусить зараз же покинути того чоловіка. Насильство завжди йде по висхідній, — сказала я Факунді.

— Вона не наважується, Віолето. Той тип погрожував, що вб’є і її, і дітей.

— Їй треба сховатися.

— Де?

— У мене вдома, Факундо. Він прийде за нею, коли її випишуть з лікарні. Збирай дітей.

Я відвезла загіпсовану, худу і перелякану Сусану і двох її дітей до себе додому, де їх чекала Етельвіна. Відвозячи їх, я мала час поміркувати над власною історією. Роками я терпіла побої Хуліана Браво, не називаючи це «домашнім насильством», а радше виправдовуючи його: то був нещасний випадок; він розпустив руки, бо забагато випив; я сама напросилася; у нього неприємності і він розрядився на мені, але це вже не повториться, він мені пообіцяв, він попросив пробачення. Мене ніщо з ним не зв’язувало, він був мені не потрібен, я була вільна й утримувала себе сама, однак мені знадобилися роки, аби покласти край цьому свавіллю. Страх? Так, страх був, але була також невпевненість, емоційна залежність, інерція і правило мовчання, які не дозволяли мені говорити про те, що зі мною відбувається; я ізолювалася.

Завдяки Етельвіні я побачила, що Сусані пощастило, бо в нашому домі вона в безпеці, але мільйони жінок не мали змоги втекти. Фундація Ньєвес фінансувала деякі притулки для жертв насильства, розкидані тут і там, але потрібно було зробити набагато більше. Розмовляючи з однією жінкою, яка управляла одним з таких прихистків і добре знала ситуацію жертв, що були під її опікою, бо й сама пережила те саме, ми дійшли висновку, що навіть коли помножимо ці притулки, їх ніколи не буде достатньо. Вона сказала мені, що насильство щодо жінок є секретом полішинеля, який потребує розголосу, аби про нього знали всі.

— Викривати, інформувати, навчати, захищати, карати винних, приймати закони — ось що ми маємо робити, Віолето, — сказала вона.

І саме так, Каміло, в моєї фундації з’явилася конкретна місія. Саме завдяки цьому я залишалася активною і нат­хненною у так званому третьому віці, хоча в моєму випадку йдеться вже про четвертий чи п’ятий. Тепер це завдання Майлен Кусанович, яка тоді була полум’яною отроковицею, що прагнула справедливості. Поки