Читати книгу - "Ніжна дівчинка мільйонера, Кіті Лав"

38 Пологи почались

Після повернення з моря ми ледве встигли розібрати валізи, як у двері подзвонили.

— Ой, це, мабуть, Олена, — усміхнулася я, поправляючи волосся.

Олег пішов відчиняти, а я почула знайомий голос:

— Привіт! Вирішила навідати вас і познайомити з цим маленьким красунчиком.

Олена зайшла в дім, тримаючи на руках малюка, загорнутого в ніжну ковдрочку. Він солодко спав, сопучи носиком.

— Ой, який він гарненький! — я обережно нахилилася, розглядаючи маленьке личко.

— Хочеш потримати? — запитала Олена, і я злегка розгубилася, але радо погодилася.

Малюк був таким крихітним і теплим. Я відчула, як у серці щось ніжно защеміло. Скоро і я триматиму на руках свою дитину...

Олег обійняв мене за плечі, дивлячись на мене з усмішкою.

— Тобі пасує, — прошепотів він.

Я засміялася, відчуваючи, як тепло й затишок наповнюють наш дім.

— До речі, на цих вихідних у нас хрестини, — сказала Олена, усміхаючись. — І ми б дуже хотіли бачити вас.

Я підняла погляд на неї, приємно здивована.

— Ой, дякую! Це так зворушливо. Звісно, ми прийдемо, правда ж, Олеже?

Олег кивнув, дивлячись на малюка в моїх руках.

— Обов’язково. Це велика подія.

— Так, хочеться, щоб найближчі люди були поряд, — додала Олена. — А ще… Ми вирішили запросити тебе за хрещену маму.

Я здивовано кліпнула.

— Серйозно?

— Авжеж. Ти стала для мене справжньою подругою, і я впевнена, що ти чудова людина. Малюк буде щасливий мати таку хрещену.

Моє серце наповнилося теплом. Я обережно подивилася на дитинку, яку досі тримала на руках, і посміхнулася.

— Це для мене честь. Дякую вам!

Олена полегшено видихнула і міцно мене обійняла.

Я зраділо стиснула руку Олени.

— Я дуже щаслива!

Олена усміхнулася.

— Я так і знала, що ти не відмовишся.

— Тепер треба підготуватися, — я замислилася. — Купити подарунок малюку, вибрати гарну сукню… О, і хрестик!

— Не хвилюйся, — засміялася Олена. — У нас усе за планом, але якщо хочеш щось додати від себе — буду тільки рада.

Я кивнула, відчуваючи, як хвилювання переплітається з радістю.

— Я зроблю все, щоб бути гарною хрещеною.

Олег обійняв мене за плечі й усміхнувся.

Ти будеш найкращою.

Наступні дні минули у приємних клопотах. Я ретельно обирала подарунок для похресника, довго стояла біля вітрини з маленькими срібними хрестиками, поки нарешті не знайшла ідеальний.

Олег допомагав, як міг — він узяв на себе організаційні моменти, щоб я не перевтомлювалася.

У день хрестин ми приїхали до церкви раніше, ніж усі.

Олена виглядала щасливою, хоча її очі видавали легке хвилювання. Вона ніжно поправила білосніжну ковдрочку малюка, який мирно спав на її руках. Коли вона передала його мені, серце наповнилося неймовірною ніжністю. Маленький Назарко ледь здригнувся уві сні, сховавши крихітні пальчики в кулачок.

Обряд розпочався. Священник читав молитви, а я, тримаючи Андрійка, відчувала, як в мені зароджується щось більше, ніж просто радість. Це була відповідальність, благословення, особливий зв’язок, що тепер назавжди єднав нас. Коли настав момент обіцянки перед Богом, мої слова звучали твердо й щиро:

— Я буду для нього другою мамою, завжди берегтиму і любитиму.

Після служби всі вирушили до ресторану святкувати.

Святкування продовжилося в затишному ресторані. Декор — у ніжних пастельних тонах, свічки, мерехтливе світло гірлянд створювали атмосферу справжнього родинного свята. Лунали теплі слова, дзвенів сміх, хтось уже розливав шампанське.

— Ну що, хрещена матусю? — підморгнула мені Олена, коли ми стояли осторонь.

— Тепер я офіційно частина вашої родини, — усміхнулася я, дивлячись на малюка.

Олег підійшов і обійняв мене за талію.

— А скоро й у нас буде своє маленьке диво.

Я притулилася до нього, відчуваючи, як сильно люблю цього чоловіка і як сильно чекаю на той день, коли ми вперше побачимо нашу дитину.

Наступні тижні минули швидко. Я все більше відчувала, як змінюється моє тіло, як малюк всередині штовхається, ніби нагадуючи про себе.

Олег став ще дбайливішим: щоранку приносив мені сніданок у ліжко, перевіряв, чи не втомлююсь, і навіть почав читати книги про батьківство.

Одного вечора, коли ми сиділи на дивані й дивилися якийсь старий фільм, я відчула сильний поштовх у животі.

— Ой! — здивовано вигукнула я.

Олег одразу підхопився:

— Що? Все добре?

Я взяла його руку й поклала на живіт. За мить малюк знову штовхнувся, і очі Олега наповнилися захопленням.

— Це він? — прошепотів він, ніби боявся порушити цей магічний момент.

— Або вона, — усміхнулася я.

Олег провів пальцями по моєму животу й з любов’ю прошепотів:

— Привіт, малятко. Ми чекаємо на тебе.

Я пригорнулася до нього, відчуваючи, як серце сповнюється теплом. Це була наша маленька сімейна магія, яка ставала сильнішою з кожним днем.

Олег обережно взяв моє обличчя в долоні, його пальці легенько торкнулися моєї шкіри.

— Я кохаю тебе, — прошепотів він, дивлячись прямо в очі. — Так сильно, що іноді здається, ніби це більше, ніж можна витримати.

В його голосі було стільки ніжності, що у мене перехопило подих. Він нахилився ближче, і наші губи зустрілися в м’якому, теплому поцілунку.

Цей поцілунок не був поспішним чи жадібним. Він був сповнений любові, обіцянки, безмежної вдячності за все, що в нас є і ще буде.

Я посміхнулася крізь сльози щастя і прошепотіла у відповідь:

— І я тебе, Олеже. Завжди.

Йшли місяці, і наше життя було наповнене приємними клопотами. Дитяча кімната вже була повністю облаштована: ніжні пастельні стіни, затишне ліжечко, маленькі полиці з першими іграшками та книжечками. Ми з Олегом ретельно вибирали кожну деталь, уявляючи, як зовсім скоро тут лунатиме дитячий сміх.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍