Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

встановили ціну. Взялися за приготування. А тоді про це дізнався Давуст.

— Він збирався повідомити архілектора.

Ейдер різко засміялася.

— Він не був такий відданий справі, як ви. Йому хотілося того самого, що й усім іншим. Грошей, і більше, ніж я могла зібрати. Я сказала гуркам, що план завершено. Пояснила їм чому. Наступного дня Давуст... зник. — Вона глибоко вдихнула. — І тоді вже вороття не було. Ми були готові діяти невдовзі після вашого прибуття. Все було підготовлено. А далі...

Вона зупинилася.

— Далі?

— Далі ви заходилися посилювати оборону, а у Вурмсові прокинулася жадібність. Йому здавалося, що наше становище раптом покращилося. Він вимагав більшого. Погрожував розповісти про мої плани вам. Мені довелося повернутися до гурків, аби дістати більше. На все це знадобився час. Кінець кінцем ми знову підготувалися до дій, але тоді вже стало надто пізно. Шанс зник. — Вона підвела погляд. — Це все жадібність. Якби не жадібність мого чоловіка, ми б ніколи не прийшли до Дагоски. Якби не жадібність спайсерів, ми б могли досягти тут успіху. Якби не жадібність Вурмса, ми б, можливо, віддали її, і через цю нікчемну скелю не пролилося б ані краплини крові.

Вона шморгнула носом і знову поглянула на підлогу. Її голос стих.

— Але жадібність повсюди.

— Отже, ви погодилися здати місто. Погодилися зрадити нас.

— Кого зрадити? Тут би не програв ніхто! Торгівці могли б тихо піти! Тубільці жили б за тиранії гурків не гірше, ніж за нашої! Союз не втратив би нічого, крім дрібки гордості, а чого вона варта, крім життя тисяч людей? — Ейдер витягнулася над столом. Її голос став грубішим, а очі округлились і волого заблистіли сльозами. — Що станеться тепер? Скажіть мені. Буде побій! Різанина! Навіть якщо ви зможете втримати місто, якою ціною ви це зробите? А втримати його ви не зможете. Імператор заприсягся і не потерпить відмови. Усі чоловіки, жінки та діти в Дагосці приречені! А заради чого? Заради того, щоб архілектор Сульт і йому подібні могли показувати на мапу та говорити, що та чи та цятка належить їм? Скільки смертей його задовольнить? Які мотиви були в мене? А які у вас? Чому ви це робите? Чому?

У Ґлокти сіпалося ліве око, і він притиснув до нього руку, другим оком дивлячись на жінку навпроти себе. По її блідій щоці пробігла сльоза й упала на стіл. «Чому я це роблю?»

Він знизав плечима.

— А що ще робити?

Северард потягнувся донизу й пересунув по столу письмове зізнання.

— Підпишіть! — гавкнув він.

— Підпиши, — зашипіла Вітарі, — підпиши, сучко!

Карлот дан Ейдер із дрожем у руці потягнулася по перо. Воно побряжчало по чорнильниці зсередини, заляпало стіл чорними плямами й пошкрябало папір. Ніяких бурхливих радощів не було. «їх не буває ніколи, але ми ще повинні обговорити одне питання».

— Де мені знайти гуркського агента? — різко, наче рубаючи сікачем, промовив Ґлокта.

— Не знаю. Ніколи не знала. Той, хто ним є, тепер прийде по вас, як прийшов по Давуста. Можливо, сьогодні...

— Чому вони так довго чекали?

— Я сказала їм, що ви не становите загрози. Сказала, що Сульт лише пошле когось іншого... Сказала, що можу з вами впоратись.

«І я не сумніваюся, що ви б упорались, якби не несподівана щедрість майстрів Валінта й Балка».

Ґлокта нахилився вперед.

— Хто агент гурків?

У Ейдер так сильно тремтіла нижня губа, що вона мало не цокотіла зубами.

— Не знаю, — прошепотіла вона.

Вітарі грюкнула рукою по столу.

— Хто? Хто? Хто він, сучко?! Хто?

— Не знаю!

— Брешеш!

Ланцюг практика забряжчав над головою в Ейдер і міцно стиснув їй горло. Колишню королеву торгівців, яка хвицала ногами в повітрі та марно хапалася руками за ланцюг у себе на шиї, перетягнули за спинку її стільця та кинули долілиць на підлогу.

— Брешеш!

Перенісся у Вітарі зморщилося від гніву, її руді брови зібралися докупи від напруження, а очі звузилися до лютих щілинок, її чобіт уперся Ейдер у потилицю, вона вигнула спину, а в її стиснені кулаки сильно врізався ланцюг. Северард поглянув на цю жорстоку сцену, злегка всміхаючись очима, а за останніми подихами Ейдер, натужними, шумними, хрипкими, можна було розчути немелодійний свист.

Ґлокта облизав порожні ясна, дивлячись, як вона борсається на підлозі камери. «Вона має померти. Вибору немає. Його Преосвященство вимагає суворої кари. Його Преосвященство вимагає зразкових покарань. Його Преосвященство вимагає утримуватися від милосердя». У Ґлокти затріпотіла повіка й засіпалося лице. У приміщенні було задушливо та спекотно, як у кузні. Він був мокрий від поту і страшенно хотів пити. Він ледве дихав. Йому мало не здавалося, що душать зараз саме його.

«Іронія ж полягає в тому, що вона має рацію. Моя перемога так чи інакше є поразкою для всіх у Дагосці. Перші плоди моїх трудів уже видають останні стогони на пустищі перед міськими воротами. Тепер різанині не буде кінця. Гурки, дагосканці, союзники — тіла будуть накопичуватись, поки не завалять усіх нас, і все це буде справою моїх рук. Було б набагато краще, якби її план досяг успіху. Було б набагато краще, якби я помер у в’язницях імператора. Краще для Гільдії спайсерів, краще для людей Дагоски, краще для гурків, для Корстена дан Вурмса, для Карлот дан Ейдер. Краще навіть для мене».

Ейдер уже майже припинила хвицатися. «Ще один учинок, який слід заховати в темному кутку. Ще один учинок, який мулятиме мені на самоті. Вона має померти, незалежно від того, чим це добре чи погано. Вона має померти». Її наступний подих став глухим хрипом. Ще один — негучним свистом. «Уже майже кінець. Майже кінець».

— Годі! — різко вигукнув Ґлокта. «Що?»

Северард швидко підвів погляд.

— Що?

Вітарі цього наче й не помітила: ланцюг залишився так само туго натягнутим.

— Годі, я сказав!

— Чому? — процідила вона.

«А й справді: чому?»

— Я віддаю вам накази, — гарикнув він, — а не надаю, блядь, пояснення!

Вітарі, посміхнувшись із огидою, відпустила ланцюг і прибрала чобіт із потилиці Ейдер. Та не ворухнулася. Її дихання було неглибоким, ледь чутним шурхотінням. «Але вона дихає. Архілектор очікуватиме пояснення, до того ж доброго. Цікаво знати: яке пояснення я надам?»

— Поверніть її до камер, — наказав він, спершись на ціпок і втомлено підвівшись зі стільця. — Можливо,