Читати книгу - "Віннету І"

далеко. Але я вам скажу, сер, що коли з вами щось трапиться, то хай червоношкірі начуваються! Я кинуся на них, як лютий Улянд, і тоді…

— Ролянд, його звати Ролянд, любий Семе! — перебив я його.

— А мені байдуже, чи я лютий Ролянд, чи Улянд, — пробурчав мисливець. — Я не змирюся з тим, що вас уб’ють. А щó каже на це ваше сумління? Я знаю, що у вас добре серце і ви не любите вбивати людей. Мабуть, ще й виношуєте потаємний план, як би не вбити свого суперника, правда ж?

— Гм, гм!

— Гм, гм? Тут не гмикають! Ідеться про життя і смерть, сер!

— А коли я просто пораню його?

— Це не рахується, ви ж чули.

— Я маю на увазі, що пораню його так, що він не зможе далі битися?

— Теж не рахується. Тоді би вас не вважали переможцем і ви були б змушені провести ще один поєдинок із іншим суперником. Ви ж чули, що переможений мусить померти, розумієте — мусить! Мусить! Якщо ж вам удасться зробити супротивника непридатним до бою, то мусите добити його із жалю. Не хвилюйтесь через це! Якщо ви збираєтеся стати добрим вестменом, то мусите мати на ножі трохи людського м’яса. Подумайте собі, що всі ці кайова — розбійники, і це вони винні в тому, що зараз відбувається, бо вони хотіли вкрасти коней в апачів! Якщо ви вб’єте одного такого негідника, то врятуєте життя багатьом чесним апачам. А якщо ви його не вб’єте, то полоненим кінець. На це мусите зважати, качка б мене копнула. А тепер скажіть мені чесно — ви підете у бій як справжній вестмен, який не знає страху і жалю, чи будете вмлівати, побачивши першу краплю крові? Заспокойте мене, пообіцяйте!

— Якщо вас це заспокоїть, то будьте певні, що я не шкодуватиму суперника, адже й він мене не шкодуватиме. Цим я врятую чимало людських життів, а пожертвую всього лише одним червоношкірим. Я обіцяю, що не завагаюся вбити його.

— Чудово! Такі слова я можу прийняти. Тепер дивлюся у майбутнє спокійніше. Але почуваюся, ніби це мій син іде на бій. Я б із задоволенням бився замість вас. А може, дозволите мені, сер?

— Ні, любий Семе. По-перше, якщо чесно, то я думаю, що буде краще, коли помре ґрінгорн, а не такий досвідчений вестмен, як ви, а по-друге…

— Замовкніть! Смерть такого старого чоловіка, як я, нікому не справить прикрості, але якщо помре такий юний і сповнений надій…

— Ні, це ви замовкніть! — перебив я його ще раз. — І по-друге, я хотів сказати, що з мого боку було б нечесно і боягузливо зараз відступити і поставити замість себе когось іншого. Крім того, цього не допустить вождь, бо він вигадав це спеціально для мене.

— Саме це ніяк не поміщається в моїй голові! Він справді вигадав це спеціально для вас, тільки для вас. Сподіваємося, що його каное попливе не так, як він ним стернує. Увага, вони йдуть!

Індіанці поволі наближалися. Їх було не двісті, бо частина залишилася біля полонених апачів. Танґуа провів їх повз нас до місця, де мав відбутися поєдинок. Там вони стали колом, зайнявши три чверті поля. Ще одну чверть залишили для нас, білих. Ми теж стали на місця. Тоді вождь махнув рукою. З рядів червоношкірих вийшов воїн зі справді геркулесівською статурою і відклав убік усю зброю, крім ножа. Він оголив торс. Кожен, хто бачив тепер його м’язи, почував страх і непевність. Вождь завів його в коло і тоном переможця оголосив:

— Перед вами Ніж-Блискавка, найсильніший воїн кайова, чий ніж заколює будь-якого ворога! Від його ножа вороги падають додолу, як від удару блискавки. Він битиметься з блідолицим Убивчою Рукою.

— Диявол! — прошепотів мені Сем. — Це справжній Голіаф! Його називають Ніж-Блискавка. І це говорить само за себе. Чуєте, любий сер, вам кінець!

— Дурниці!

— Дурниці? Не переоцінюйте себе! Існує тільки один спосіб перемогти цього хлопця. Не дайте втягнути себе у тривалий поєдинок, намагайтеся закінчити все якомога швидше. Інакше він вимотає вас, і вам кінець! Який у вас пульс?

Він схопив мене за зап’ястя і перевірив. Потім вдоволено кивнув.

— Дякувати Богу, не більше ніж сімдесят ударів, тобто нормально. Ви не збуджений? Вам не страшно?

— Тільки цього мені бракувало! Збудження і страх у ситуації, коли твоє життя залежить від незворушності й непохитності! Ім’я цього червоношкірого таке ж промовисте, як і його постава. Вождь зробив мені пропозицію битися ножем за апачів тільки тому, що має цього воїна — найсильнішого у війську, якого ще ніхто не переміг у такому поєдинку. Побачимо, чи справді він такий непереможний.

Протягом цієї розмови пошепки я також оголив торс. Про це не йшлося в умовах поєдинку, але я не хотів викликати навіть найменшої підозри в тому, що можу ховати в одязі якийсь захист від ножа. Флінт і револьвер я віддав Семові. Потім став у центр кола. Серце старого доброго Гоукенса калатало. Але я не почував жодної тривоги. Спокій — перша передумова успішного виходу з будь-якої небезпечної ситуації.

Тепер ручкою томагавка на піску намалювали доволі велику вісімку, і вождь запросив нас зайняти свої місця. Ніж-Блискавка подивився на мене зневажливо і сказав ламаною англійською: