Читати книгу - "Темний світ. Рівновага"

176
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 77 78 79 ... 95
Перейти на сторінку:

— Вона знає, що ти зі мною і я тебе витягну, — я намагалася жартувати, але замість жарту пролунала дурниця, — може, тому, що не вистачило іронії в голосі.

— Хто він такий?! — Гриша відкинув балончик. — Як він може в мене відібрати — моє? Мою здібність? Це все одно, що прокинутися вранці й зрозуміти, що розучився ходити! Або говорити! Або розучився... голитися!

— Гришо, відіжмися сто разів від підлоги.

— Навіщо?

— Попустить.

Він подивився на мене божевільними очима, потім опустився на підлогу й почав віджиматися — сопучи, бурчачи, лаючись.

— Я хочу сказати, що це брехня, — сказав Сем.

— Що?

— Я чудово пам’ятаю, як уперше тебе побачив. Я пам’ятаю, що на тобі було вдягнуто. І як тебе проводжали очима всі ці ботани...

— Кого — мене?!

— Так. Шиї скручували, коли ти повз них проходила. Ти їх не помічала, тому що тобі було плювати.

— Зате тебе важко не помітити, — я всміхнулася клейкими губами. Узялася за пляшку з водою — і відклала. Що менше я питиму, то довше зможу обходитися без туалету.

— Послухай, — знову заговорив Сем, — я... добре, чогось не пам’ятаю. У мене амнезія... Але в мене є воля, це я вирішую, я не маріонетка! Не ганчір’яна лялька! Я почуваюся людиною, отже, я людина!

— Авжеж.

— Я полюбив тебе не тому, що мене... запрограмували! Це брехня!

— Я знаю.

Сем помовчав. Потягнувся рукою до перенісся.

— Чи ні, — сказав раптом захриплим голосом. — Або це теж частина програми... Я махаю рукою — бо я так вирішив? Чи мені наказали?

Якийсь час він зосереджено водив долонею перед лицем. Я згадала свої дитячі досліди: років у дванадцять я намагалася обдурити визначеність долі, раптово міняючи рішення, і перевіряла, чи не зникне світ за спиною, якщо різко обернутися.

— Розкажи про мене, Дашо, — прошепотів Сем. — Що зі мною не так?

— Усе так.

— Ти не зрозуміла... Є якась нелогічність, неправильність... Має бути, якщо я запрограмований робот...

— Ти не робот!

— Але ти зрозуміла, про що я питаю?

Я задумалася.

— Як ти опинився на філфаку?

— Вступив... напевно. Я не пам’ятаю.

— А чому ти не ходиш на лекції?

— Я пробував, але мені нудно. Уся ця морфологія, лінгвістика...

— А як ти думав складати сесію?

— Я не думав, — він потер перенісся. — Я ніколи не думав про майбутнє, Дашо. Щодня вставав... і навіть не знав, чим буду займатися ввечері. Усе в мене було: їжа в холодильнику, гроші на картці... Виходить, усе-таки робот?

— Що ти читав із Сент-Екзюпері? — запитала я зненацька для себе.

— «Нічний політ»... «Планета людей»... Книга була така товста, стара, з літаком на обкладинці...

Він знову люто потер лоба:

— А де вона стояла, не пам’ятаю!

Я взяла його за руку:

— Тебе веде не програма. Була б програма — ти б відповів: «Маленький принц».

— Чому?!

— Нема коли пояснювати... Слухай, Сем. Я не знаю, що може ця людина... цей чаклун чи хто він там. Але я знаю цілком певно: те, що було на даху Головної будівлі, — наше, там був ти. Старі літаки в тумані — це твоя ідея, це справжній ти! Я бачу.

Він закліпав, намагаючись приховати, що в очах його більше вологи, ніж звичайно буває у чоловіків:

— Я тобі вірю.

Гриша віджимався, з його лоба на підлогу падали краплі поту. Руки його вже судомило, та він гарчав — і віджимався далі. Я сиділа, привалившись до Сема й ні про що не думаючи, кілька легких відсторонених хвилин. А потім мої думки знову помчали по колу, намагаючись зібрати воєдино розкидані шматочки головоломки: мій кулон, мій батько, людина з Лондона, Сем...

— Чаклун не міг бути другом мого батька, — пробурмотіла я вголос. — Це теж брехня. І зрозуміло, після всього, що він коїть, — ніяких переговорів, тільки війна...

Знесилений Гриша впав на підлогу колодою.

У цю мить я знову відчула чужий погляд. На мене дивилися зверху — крізь усі перегородки, тонни землі й піску, крізь бетон і бітум, уважно й хижо. Рука моя потяглася до шиї, туди, де колись висів амулет...

Це почуття, знайоме з отроцтва. Воно з’являлося, коли я знімала кулон. Хтось шукає, виглядає мене, комусь я потрібна, і не для хорошої справи. Хтось шукає мене...

Втім, уже знайшов.

1 ... 77 78 79 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темний світ. Рівновага», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Темний світ. Рівновага"