Читати книгу - "Рутенія. Повернення відьми"

Тіні дерев кидалися з боку в бік, навкруги чулися шерех і шамотіння, гілки в тремкому світлі здавалися зміями… Раптом перед очима постала яскраво освітлена галявина.

— Ось це — твоя перша мета. Тут будуть всю ніч горіти смолоскипи і вогнища. Он там, посередині, — наше Священне Дерево. Його гілку й треба здобути. Його ж і треба охороняти потім всю ніч, — вів далі Званко.

І вони повернули назад, до села. Там на них чекали: горіли багаття, тирлувалися цікаві.

— Звідси ви будете бігти до дерева, — Данко показав на встромлений у землю спис, і на стежку, якою вони прийшли. — Звісно, бігти цим шляхом не обов’язково. Але він найкоротший.

Усі стихли: з’явилася Дзвінка. Вона виглядала такою ж несамовитою, як і зранку. Довге розпатлане волосся закривало обличчя, а сорочка спускалася до п’ят. Мовчки обійшла колом натовп і сіла просто на землю під списом.

Завмерла.

Рутенія стала поруч.

Званко оголосив:

— Настала північ. Вирушайте!

Рутенія рвонулася вперед. Краєм ока глянула назад. Дзвінка скинула сорочку, стрілою злетіла в повітря і рвонулася навздогін.

Люди здивовано загули і вже за мить стихли. Рутенія забігла за ріг і поринула у пітьму гірської ночі. Позаду чулося шерхотіння: це Дзвінка переслідувала відьму. Її легкі кроки наближалися, вона мала перевагу, бо ж виросла в селі й дорогу знала навпомацки. Рутенія прошепотіла замовляння для нічного зору.

Рутенія перша дісталася Священного Гаю. Не зупиняючись, пірнула в нього… Нічний зір зник. Вона ще раз промовила замовляння — жодного результату. Довелося йти навпомацки.

Раптовий хрускіт вгорі змусив Рутенію відійти вбік. І вчасно, бо на її місце каменем упала величезна сова. Вдарилась об землю і враз постала Дзвінкою. Біла шкіра світилась у місячному сяйві.

Рутенія відсахнулась, а Дзвінка метнулась до її горла. Рутенія зробила крок назад і вбік, пропускаючи босорку повз себе, й водночас поклала руки їй на плечі. Коли та майже пролетіла, Рутенія підштовхнула її в напрямку руху й та сторчголов полетіла на землю.

Відьма полишила суперницю. Більше ніякого шуму ані позаду себе, ані над собою вона не чула.

Нарешті, попереду замигтіли вогні. Рутенія прискорила кроки і вибігла на галявину. Круг неї стояли воїни, а під деревом — мольфар Данко з шаблею в руках.

Дзвінки не було. Рутенія підійшла до Дерева і простягла руку до його гілок. І миттю відсахнулася — тіло пронизав гострий біль.

Над галявиною рознісся дикий сміх.

З-за Данкової спини вийшла Дзвінка і звернулася до хлопця:

— А я що казала? Ха-ха-ха! Вона лиха відьма. Босорка. Навіть Священне Дерево їй не дається. А воно ж то відчуває, хто є хто! Думаю, двобій можна зупинити! І без того все зрозуміло.

Данко сказав:

— Двобій не може бути завершений до світанку Гілку має бути зірвано. Все буде, як було завжди. Якщо ти, Дзвінко, вважаєш її босоркою, зірви гілку сама!

Він відійшов. Дзвінка підійшла до дерева і зупинилась.

«Дурепа! Вона так їх зачарувала, що й сама тепер не може доторкнутися!» — здогадалася Рутенія.

Кілька разів Рутенія пробувала дістати різні гілки — всі вони вихилялися, мов змії, вислизали з рук, натомість насилаючи в них біль, який, однак, минав, варто було забрати руки від дерева.

Почала перебирати відомі їй замовляння і закляття. Спробувала замовляння на зняття чужих чар. Не подіяло. Спробувала створити нове — нічого не вийшло.

Дзвінка сіла під Деревом і завмерла. Нападати на Рутенію просто так вона не наважилась. Відблиски вогнищ у її очах свідчили, що вона не спить. Чатує. Жде.

Рутенія ж не зупинялася ні на мить. Ходила круг дерева, раз у раз пробуючи пробитися до нього чарами, — марно.

Згадала ритм аркану.

«А що, як спробувати? Однак більш нема що робити!» — подумала вона.

Запалало в пам’яті вогнище. Мимоволі ноги почали вибивати: там — там-там — там-там…

Руки її піднялися у повітрі й немов лягли на плечі невидимих. Вона почала рух навколо Священного Дерева, ніби то було вогнище. Їй не треба було музик — музика жила в серці і з кожним колом звучала все голосніше. Заполонила її всю. Рутенія чула, бачила, відчувала кожною часточкою тіла!

Там — там-там — там-там…

Дзвінка схопилась і вибігла за межі кола.