Читати книгу - "Капітан космічного плавання"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А це Гикливі Дерева, коли в них насіння визрівало, при доторку до них оте саме насіння разом з гикавкою й розкидали. Просто в буреломі десь ще є живі паростки Дерев, ну й…
Голос Уно потроху стишувався, стишувався, по мірі того, як Ігор віддалявся від кам‘яної чаші гейзеру, до якої їх запроторили Шамани, ретельно оглянувши кожного з їхньої невеличкої групи. Лише Румату вони не стали оглядати, а відразу ж затягли до найближчого „чуму”.
Дорогу до нього Ігор вже знав. Як і до приміщення, захаращеного якимись прозорими колбами, змійовиками та горщиками з найхимернішими рослинами. Колби та змійовики опуклими кінцівками торкались рослин, а ті вповзали до них жовтаво-зеленими повільними цівками. А посеред цього скло-ботанічного плетива стояло невеличке ліжко, на бильцях якого росли великі яскраві квіти. Посеред квітів, під тонкою помаранчевою ковдрою лежала Румата.
Дивно, але жодних коліщаток, витяжок чи гіпсів, біля її ніг не спостерігалось. Спостерігався сивобородий Шаман, що, муркочучи щось собі під ніс, водив руками над стегнами сплячої дівчини. Ігор безгучно завмер на порозі, але арканаріанин вже відчув присутність стороннього. На мить завмер, а потім повільно обернувся до Норильцєва. Хотів щось сказати, але за мить лише посміхнувся одними очима й, вітально махнувши лівицею, мовчки пройшов повз Зоребора, лишаючи його сама на сам з Руматою.
Ігор на хвилинку завагався, а потім підійшов до клечаного квітами ліжка. Повітря було просякнуте легким і чомусь бентежним ароматом. Свіжим, як свіжість близького неозорого моря. І серед цього моря до далекого обрію пливла Румата, прикривши очі довгими вигнутими віями. Зоребор вдивися в її розслаблене обличчя: і як він відразу не здогадався, що воно… що вона… Он які риси витончені. Жіночі. Та й все інше…
Хлопець мимоволі й трохи сором‘язливо скосився на невеличкі груди, щільно обтягнуті тонкою ковдрою. До цього їх завжди приховувала незграбна простора курточка, але тепер… Тепер он навіть соски виступають.
Щоки в Зоребора запашіли, але очі продовжували ковзати далі, по пласкому череву, що закінчувався трикутничком, зібганої поміж ніг, матерії, по високих випнутих стегнах, по… Чорт! Адже оце стегно ще вчора ввечері бубнявіло переламаною кісткою! Ще вчора воно викликало внутрішній біль від одного свого вигляду, а тепер…
Навіть не розуміючи того, що він робить, Зоребор потягнув на себе край ковдри, з-під якого зблиснула гладенька ніжна шкіра. На місці перелому було помітно лише невеличке почервоніння. Не вірячи своїм очам, Ігор простягнув руку і обережно, самими кінчиками пальців, доторкнувся до тіла дівчини. І відразу ж йому здалося, що по його власному тілу начебто якийсь слабенький електричний струм пробіг, а Румата ледь-ледь здригнулась.
Трохи перелякано Зоребор знову зиркнув на її обличчя і відчув, що його раптом наче у воду крижану кинули: дівчина усміхнено й трохи глузливо дивилась на нього.
— Я… я… — залепетав Норильцєв. — Я ж нічого… Я ж тільки…
І хотів було відсмикнути руку, але інша рука, тепла й ласкава, притиснула її до стегна. Другу долоню дівча занурило в довге волосся хлопця, схиляючи його голову до свого обличчя.
Її напіврозплющені очі стали наближатися, наближатися, заслонюючи собою усе довкілля, і Ігор вже не міг відірватися від цих двох безодень, в яких розбігались, пересувались, кружеляли на місці навіть не зірки, а цілісінькі тобі всесвіти. Всесвіти нових думок і нових почуттів, нових явищ і нових істот, всесвіти вічних страждань і вічних любовей.
— Зореборе, поцілуй мене, — прошелестів один всесвіт.
— Я… я кохаю тебе, Румато, — через мільйони світлових років відкликнувся інший і якась тепла гойдлива нескінченність з‘єднала два тіла, переплітаючи поміж собою руки, ноги, губи та погляди.
— І я… я… я… — затихаючи, у безмежних просторах загойдалися атоми, молекули, зірки та галактики. І не було більше нічого в цьому світі окрім ритмічного пульсуючого руху народження нового всесвіту.
* * *
Кременчуку не було з чим порівняти Ірукан. Надто мало міст він бачив на цій планеті. Точніше, взагалі не бачив. Бо хіба ж можна було назвати містом легковажний атракціон Комуни Вільних Лялькарів чи медично-магічне стійбище Королівських Шаманів? Про орбітальну станцію Зоряних Баронів взагалі не йшлося. Іржава консервна банка, загублена в порожнечі, та й годі!
Ірукан же був справжнім містом. З лискучою металевою огорожею, над якою через рівні відстані здіймалися помаранчеві сторожеві вежі. З дзеркальними хмарочосами і повітряними таксі у вигляді стилізованих тварин, які проносилась ущелинами вулиць. З химерними лазерними голограмами середньовічних замків на дахах збожеволілих від власної вишини будівель, від чого ті набували вигляду неприродних геометричних стрімчаків або гігантських лискучих скалок колись вщент розбитого скляного світу. Світу драконів, ельфів та інших напівзабутих чудасій.
Посеред цього електронно-міфічного світу височіла ртутна піраміда Директорії, до якої з усіх усюд тягнулися, вигадливі за казковістю форм, транспортні засоби. І тому не невеличку зграю чотирьох рогатих котів ніхто особливої уваги не звертав. Хіба що на одному з порталів металевої захисної стіни Ірукану мандрівників зупинили чи то лискучі яйцеголові андроїди, чи то звичайні люди, по маківки затягнуті в глухі трико. Втім, згідно з розповідями Уно, це могли бути й гібриди перших та других. Вірніше, так воно напевно й було. А Богданові при вигляді цієї охорони чомусь згадалися сорорійські безлиці.
Безлиці ж тутешні тривалий час розпитували їх про мету візиту до мегаполісу. Але, взнавши, що на щорічний бал Прим-директора Дон-Реби прибув сам Румата Пронизливий з особами, що його супроводжують, усілякі розпитування були припинені. А навколо Норильцєва з його синтезатором за спиною вчинилась навіть якась поштива метушня. Добре, все ж таки, бути відомим! Одначе, здавалось, що не всі поділяють цю тезу. Бо Кременчук перехопив зовсім не погордливі, а якісь полегшувальні погляди, що ними обмінялися Уно з Руматою. Боялися, що їх не впізнають, чи що?
Втім, з подальшого стало зрозумілим, що Лялькарі не те що, не бояться, а й навіть не дуже-то й бажають цього. Певною мірою, до самої будівлі Директорії добиралися якимись манівцями, зупиняючись раз від разу в дещо підозрілих місцях, в яких до них підходили такі само підозрілі особи. Перемовившись про
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Капітан космічного плавання», після закриття браузера.