Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"

37 глава

*Алекс

— Американський костюм чи може зупинитись на смокінгу? — промовив я до Джеремі, який сидів навпроти мене. Друг зависав у своєму телефоні й геть не чув мене.

Я кинув у нього метеликом і той нарешті звернув на мене увагу.

— Джею, дай спокій своєму гаджетові. У мене весілля вже завтра, а я ще досі не обрав наряд, — обурився я, знову прикладаючи до себе піджаки.

Обидва варіанти були доволі непогані.

— Отож-бо, ти навіть забув купити костюм на власне весілля, Алексе! Можливо, тобі варто відмовитися від цієї дурної ідеї поки ще не пізно? — запропонував друг, але я одразу заперечно похитав головою.

— Ти прекрасно знаєш, що в мене немає вибору. Я не можу залишити Асю й нашу дитину. — Я вже змирився з цим весіллям. Шляху назад немає.

— А як же Мія? Ти ж все ще кохаєш її. — Я обурено глянув на Джея. Дівчата, які працювали в цьому шоурумі косо глянули в наш бік. Я відставив одяг в бік і вмостився на дивані біля Лорена.

— За цей місяць вона навіть не подзвонила до мене. Мія вже в минулому. Не вийшло, не склалося… На жаль, наша казка закінчилася. — Я понуро опустив голову й провів рукою по волоссю. За цей час воно вже відросло й не залишилося навіть сліду від фіолетового забарвлення. — Давай більше не будемо згадувати про Мію. Я ще й досі не прийшов до тями після нашого розставання, — попросив я.

Джей підсунувся ближче й поклав руку мені на плече.

— Щось мені підказує, що ваша казка матиме продовження. Це лише мої здогадки, але я до біса сильно хочу, щоб вони стали реальними… Добре, повернемося до проблем сьогодення. Смокінг не бери, бо в ньому ти схожий на пінгвіна. — Ми обоє розсміялися зі слів Джеремі.

— Тоді вибір очевидний.

Я взяв американський костюм чорного кольору й поніс на касу. Ми швидко оплатили покупку й вийшли з шоуруму. На вулиці падав дощ, тому я розпустив парасолю й сильніше закутався у свій тренч. Останніми днями було доволі холодно. Навіть з дому не хотілося виходити. Дивно, що сніг ще не випав.

— Пропоную зависнути в одному з клубів, — промовив до мене Джей, коли ми вже підійшли до моєї машини.

— О ні, я пас.

— Алексе, це твій останній холостяцький день. Ніяких відмов не приймаю. — Лорен вихопив в мене з рук ключі й всівся на водійське місце.

— Ей! — обурливо вигукнув я, кладучи пакет з костюмом у багажник.

— Ти не в змозі вести авто, друже. Краще сідай на пасажирське, а я поведу твою крихітку.

Я лише похитав головою й сів біля Джеремі. У такій годині добратись кудись було доволі проблематично, тому що весь Нью-Йорк стояв в заторах.

Я увімкнув музику, щоб внести хоч трохи позитиву в наше буремне життя.

— Вчора я чув, як Єва говорила телефоном з Мією. У неї був включений гучномовець, тому я чув всю їхню розмову. Вона нічого не забула й все ще любить тебе. Просто не може пробачити тобі. Цікавилася, як в тебе справи, — промовив Джей, коли ми зупинилися біля переходу.

Я вимкнув музику й обернувся до нього.

— Як вона? — Ксенія нічого не розповідала мені про Мію.

— Вона все ще в Україні. Знайшла там роботу. У неї все гаразд.

— Добре. — Я перевів погляд на вікно. Каплі дощу повільно скочувалися по склі. — Поїхали. Вже зелене.

Джей схвально кивнув і натиснув на газ. Через декілька хвилин ми вже приїхали в клуб. Зараз тут було доволі людно, тому ми піднялися на другий поверх і сіли за один з вільних столиків у кінці кімнати. До нас підійшов офіціант і прийняв наше замовлення. Я здивовано підняв брову, коли Лорен теж замовив віскі.

— Поїдемо додому на таксі? — перепитав я. Він же точно знає, що я не сяду за кермо, навіть якщо вип’ю бодай грам алкоголю.

— Ні. Нас підвезе Берт. Ось, до речі, й він. — Я обернувся й побачив друга. Колишнього друга, як мені здавалося…

— Привіт, хлопці. — Берт присів навпроти мене й потиснув мені з Джеремі руки. Я здивовано спостерігав за цими двома й не розумів, що відбувається.

— Це я покликав, Берта, — промовив Лорен до мене. — Він — твій найкращий друг. Яка ж парубоцька вечірка без нього?

Я не знав, що мені сказати. Ми не спілкувалися з Картером після того, як він дізнався, що Ася вагітна від мене.

Чесно кажучи, то я й сам уникав його через те, що мені було соромно дивитися йому в очі. Дівчина, яку він так сильно кохав, чекає дитину від мене. Уявляю, що він відчував, коли дізнався про це. У той день я втратив не лише Мію, а й найкращого друга.

— Ти ще довго збирався ховатися від мене, Грею? — промовив Берт, дивлячись мені прямо у вічі. На диво, я не побачив у цьому погляді докору чи ненависті.

— Пробач. Знаю, що я мав би поговорити з тобою, але мені забракло сміливості. Мені дуже шкода, що все так склалося. Я не хотів руйнувати ваші стосунки, — щиро промовив я.

— Знаю. Саме тому я зараз тут. Ти зробив все правильно, Алексе. На твоєму місці я б вчинив так само… Ми дружимо вже багато років і я не хочу втрачати тебе через це. Так склалося й ми вже нічого не можемо змінити. — Мені неначе камінь з душі впав. Я нахилився до Берта й міцно його обійняв.

— Ну нарешті! — задоволено промовив Джей.

— Ти такий радий, що ми помирилися? — з усмішкою промовив я.

— Офіціант нарешті несе наше віскі. Хоча за вас я також дуже радий. — От Лорен!

Ми були в клубі до 2 ночі, а потім Берт відвіз мене додому. Я тихо пробрався у свою кімнату, щоб нікого не розбудити, але коли зайшов всередину, то побачив Ксенію. Вона сиділа на краю мого ліжка.

— Привіт, Алексе.

Я присів поруч.

— Чому ти не спиш? Завтра потрібно рано встати.

— Мені не спиться. Вирішила ще до тебе зайти. Як ти?

Цікаве запитання на яке в мене немає відповіді. Дивно, але в мене таке враження неначе я перестав відчувати будь-які емоції. Так, я сміюсь, плачу, злюсь… Проте, таке враження, що я роблю це, тому що повинен, а не тому, що хочу. Я був живим, коли вона була поруч, а коли її не стало, то життя перетворилося в існування. Все знову стало сірим і втратило свою яскравість.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍