Читати книгу - "Людина. що підводиться, Абір Мукерджі"

завжди має такий вигляд, ніби за мить повідомить погані новини.

— Зв’язатись із Бучаном неможливо, сер.

— Він у Серампорі?

— Ні, сер. Секретар не знає, де він. Мусив повернутися до Серампора сьогодні, але плани змінила... ситуація в країні. Він сподівається, що містер Бучан повернеться завтра вранці. Хоча всі дороги, що ведуть на північ, і залізниця перекриті. Дістатися до Серампора можна лише на кораблі.

Не скажу, що мене це порадувало. В Англії все набагато легше, час будь-якої подорожі обмежується годинами. Чорт! Навіть у воєнній Франції було легше, коли під ногами крутилося три мільйони озброєних до зубів німців.

— Добре. Спробуйте знайти транспорт на завтра.

— Так, сер.

— Ще щось?

— Іще одне, сер. Інформація з Будинку компаній щодо містера Стівенса. Його немає в списках акціонерів жодної компанії, зареєстрованої в Калькутті та Рангуні... а от його дружина є.

— Продовжуйте.

— Вона є головним акціонером гумової плантації біля Мандалая. Про це я дізнався тільки тому, що Стівенс значиться секретарем компанії. Я дозволив собі ознайомитись із копією бухгалтерської книги, і з’ясувалося, що компанія переживає не кращі часи. Має великі борги в кількох банках, у першу чергу в Бенгальсько-бірманській банківській корпорації.

Я так і подався вперед.

Раптом Стівенс набув нового інтересу. Його дружина володіє гумовою плантацією, яка заборгувала банкам, а Енні згадувала, як він сперечався з Мак-Олі щодо тарифів на імпорт із Бірми. От і виник мотив — гроші. Один із не святої трійці мотивів. Решта — секс і влада. Тепер у цій справі присутні всі три мотиви. Спершу мені здавалося, що все через владу в найвищому її прояві: убивство, яке допомогло б змінити правителів країни. Згодом, коли Сен уже не був головним підозрюваним, фокус змістився на секс, тобто на Бучана з його проститутками. А тепер, схоже, з’явився ще один серйозний суперник: Стівенс зі своїми фінансовими проблемами. Вода стає дедалі каламутнішою.

— Їдьмо,— скомандував я Банерджі, підвівся і взяв картуза.— Повертаємося до Будинку письменників.

Тридцять один

  ені байдуже, що він дуже зайнятий, міс Ґрант. Мушу побачити його негайно. Визнаю, що тон мій занадто безцеремонний. Переважно заради Банерджі, але ще й тому, що почувавсь я виснаженим, як рикша.

Вона також мала втомлений вигляд. Не сумніваюся, що в Будинку письменників сьогодні день був не легший, ніж на Лал-базарі.

— Спробую щось зробити, капітане,— підвелася вона і вийшла з кімнати.

Повернулася за кілька хвилин.

— Містер Стівенс прийме вас обох,— сказала вона, звертаючись до Банерджі.

Зробила це навмисне, і мене такий вчинок зачепив, хоча не можу сказати чому. Утім, психоаналітик зачекає.

Ми увійшли до кабінету Стівенса, цього разу це був дійсно його кабінет, усі сліди перебування Мак-Олі було ліквідовано.

— Говоріть по суті, капітане,— сказав він, не підводячись із-за столу.— Я зараз дуже зайнятий. Більшість ранку провів у лейтенант-губернатора, а за двадцять хвилин мушу...

— Це ви вбили Мак-Олі?

Ручка впала на стіл і скотилася на підлогу.

— Що?

— Питаю, чи ви вбили Александра Мак-Олі.

— Нечувано! — Він підвівся.— Гадаєте, я вбив його заради його посади?

— Ні,— відрізав я.— Гадаю, ви вбили його заради грошей.

Він розреготався.

— Ви серйозно, капітане? Убив, щоб мені підвищили платню?

— Мені відомо про ваші комерційні інтереси в Бірмі і про фінансовий стан вашої компанії.

У нього наче зітерли посмішку з обличчя, немов я дав йому ляпаса.

— Ви хотіли, щоб імпорт гуми не обкладали податками, чи не так? Бо інакше справи плантації вашої дружини кепські. Коли Мак-Олі дав відсіч вашим намаганням, ви поїхали за ним до Коссіпора і вбили. Готовий битися об заклад, що зараз ви саме працюєте над питанням із податками.

Він безвольно опустився на стілець.

— Дозвольте дещо розказати вам про Александра Мак-Олі,— гірко сказав він.— Покидьок! Він вигадав ці податки лише для того, щоб дошкулити мені. Коли я приїхав сюди з Рангуна, мене попереджали, але я був дурний і не слухав. Дружина щойно успадкувала плантацію, у ті часи завдяки війні попит на гуму був величезний. Плантація процвітала, і грошей нам вистачало. Життя у Калькутті добре, а Мак-Олі здавався напрочуд люб’язним хлопцем. Я вирішив, що нічого поганого не станеться, якщо потоваришувати з босом, тож ми почали проводити час разом. Якось у клубі він мене напоїв, а тоді почав лестити, розказуючи, як добре мені все вдається, особливо з такою платнею. Я і проговорився про плантацію, зізнався, що одружився заради грошей. А шість місяців по тому він почав працювати над цим клятим законом про мито на імпорт. Ніякого комерційного сенсу в ньому не було. Індія вимагає значно більше гуми, ніж вона виробляє, а Бірму важко назвати іноземною. Вона ж британська, чорт забирай! Звісно, інші виробники від нього також постраждали б, але я переконаний, що спрямований він виключно на мене.

Я міг би завважити, що був тут іще один можливий мотив: Мак-Олі міг зробити це за наказом свого покровителя, Бучана, який мав також власні плантації в Індії. Мито на бірманську гуму зробило б індійську продукцію більш прибутковою. І цей мотив більше схожий на правду, ніж помста Стівенсу. Урешті-решт, хіба не це Мак-Олі завжди робив для Бучана? Але хай би які там були мотиви Мак-Олі запроваджувати податки, це зараз не головне. Має значення лише те, чи міг його вбити Стівенс, щоб відмінити цей закон.

— Де ви були між одинадцятою вечора минулого вівторка і сьомою годиною ранку середи?

— Удома.

— Хтось може підтвердити?

— Дружина і півдюжини слуг.— Він змахнув із чола піт білою хустинкою.— Слухайте. Ви маєте рацію. Я не жалкую, що він помер, і доб’юся скасування цих клятих податків, але, присягаюся, я його не вбивав.

— Гаразд, містере Стівенсе,— кивнув я.— Ми перевіримо вашу історію. А доти не залишайте, будь ласка, Калькутти.

Тридцять два

вечірніх газетах про Амрітсар нічого не написали, але вже і потреби не було. Новини поширювалися, як вірус, а за відсутності фактів порожнечу заповнювали плітки і припущення. Чутки електризували громадян Калькутти як білих, так і чорних, і мешканці «Бельведера» не були винятком. Атмосфера у їдальні місіс Теббіт того вечора нагадувала боксерський клуб: легковажність, забарвлена підтримкою та мстивістю. Піднімали тости за доблесного генерала Даєра, рятівника Пенджабу і захисника імперії.

Серце моє не лежало до розмов,