Читати книгу - "Людина. що підводиться, Абір Мукерджі"

одне око так набрякло, що не відкривалося.

— Капітане Віндгем,— привітав він мене.— Схоже, ви мали рацію щодо форту Вільяма. Аж ніяк не п’ять зірок.

Він незграбно розсміявся.

— Утім, довго я тут не пробуду.

— Я чув про суд,— кивнув я.

— Так, дуже... кваліфікований. Провернули за лічені хвилини. Мені чомусь здавалося, що колеса правосуддя обертаються повільніше. У такій квапливості є щось непристойне, вам так не здається?

— Адвокат у вас був?

Сен посміхнувся, наскільки це дозволяли набряклі губи.

— О так! Суд призначив. Англієць. Приємний хлопець, але трохи не обізнаний із тим, як відбувається захист. Якоїсь миті мені навіть здалося, що він вибачиться перед судом за те, що марнує його час. Утім, що б він зробив? Навіть найкращий адвокат в Індії зазнав би поразки, враховуючи те, як у країні працює система правосуддя. У вас часом сигарети немає? — Він указав на сипая із застиглим обличчям біля дверей камери: — Ці військові валли жодної не дали.

Я намацав у кишені м’яту пачку «Кепстенс» і віддав йому.

— Дякую,— сказав він, дістаючи сигарету.— Дуже вам вдячний. Сподіваюся, що щедрість цих джентльменів дозволить їм запалити мені сигарету, коли ви підете.

Я запалив сірника і підніс до його губ. Полум’я освітило синці і засохлу кров.

— Що з вашим обличчям?

— Це? — указав він на заплющене око.— Вашим друзям дуже кортіло, щоб я підписав зізнання.

— Підписали?

Сен похитав головою.

— Ні. Через годину вони здалися. Якщо чесно, мені здається, що вони не дуже й старалися. Мабуть, не так воно й потрібне.

— Маю для вас погані новини,— сказав я.— Страту призначено на шосту ранку в середу вранці.— Я спостерігав, як він сприймає мої слова.— Пропоную порадити вашому адвокату подати апеляцію.

— Чудова думка, капітане,— відповів Сен,— враховуючи, що зв’язатися з ним я не маю ніякої можливості.

— А можете пошукати іншого? — раптом втрутився Не Здавайся.— Може, індійця? Дюжина найкращих адвокатів охоче представлятимуть ваші інтереси, особливо після того, що сталося вчора.

В очах у Сена майнуло запитання. Схоже, цензура у форті Вільяма працює відмінно. Я розказав йому, що сталося в Амрітсарі,— трохи виправлену версію, але не настільки, як офіційна. У присутності Не Здавайся повторити її язик не повернеться.

— Неозброєні цивільні? — запитав Сен.

— Можливо.

— І яка реакція?

— Надходять звіти про заворушення по всій країні. Не схоже, що ваші сподівання на ненасильницький протест реалізуються так скоро.

Він похитав головою.

— Трагедія, капітане. І для мого народу, і для вашого. Але вона тільки подвоює потребу в ненасильстві. Дії генерала Даєра свідчать про слабкість, викликану страхом. Ми мусимо показати йому й іншим таким, що боятися змін не варто.

На мить запанувала тиша: Сен затягнувся сигаретою.

— Хочу дещо у вас запитати,— порушив я її.

— Так?

— У неділю вночі пограбували банк. Я підозрюю, що ця подія пов’язана з нападом на поштовий Дарджилінга. Вважаю, злодіям була потрібна готівка на купівлю зброї і фінансування терористичної кампанії. Враховуючи події в Амрітсарі, напад допоможе розгорнути неконтрольовані дії, здатні охопити всю країну. Загинуть тисячі невинних. Якщо ви дійсно вірите в ненасильство, розкажіть усе, що вам відомо про тих, хто за цим стоїть,— якщо не заради мене, то заради власного сумління.

Сен гірко розсміявся.

— Моє сумління? Чи ви священик, щоб прощати мені гріхи, капітане? Ви забули, що я не християнин. Мої гріхи — частина моєї карми, а закони карми не передбачають прощення. Уникнути їх неможливо.

— Я хотів сказати, що ваші слова допомогли б зупинити кровопролиття. Можете назвати імена людей, які не звернули зі шляху насильницької боротьби?

Сен похитав головою.

— Вибачте, капітане, цього зробити я не можу. От якби міг бути певним, що на них чекає чесний суд, але за існуючих обставин...— І він підніс руку до побитого обличчя.— Ми обидва знаємо, що таке неможливо. Що б я вам не сказав, це призведе до їхньої страти. А я не можу зрадити колишніх товаришів просто тому, що більше не погоджуюсь із їхніми методами.

— А іноземці? — поцікавивсь я.— Люди, які роздмухують цю жорстокість заради власної політичної вигоди?

Він поглянув на мене, як професор на недбайливого учня.

— Колись, капітане, ваша преса звинувачувала мене в тому, що я отримую платню від тих, кого на той час боялися, від кайзера до більшовиків. Запевняю вас, що ані я, ані інші індійські патріоти не підтримують нічиїх інтересів, крім інтересів рідної країни. Ми можемо погоджуватися на допомогу від інших, але ніколи не граємо за їхніми правилами. Сумніваюся, що на нашому місці ви вчинили б інакше. Урешті-решт, чи не ви, англійці, кажете, що ворог мого ворога є моїм другом?

Із цими словами він хитро посміхнувся і простягнув руку. Зустріч закінчено. Він змирився зі своєю долею. Якщо чесно, підозрюю, що в душі він щасливий померти смертю мученика. Це цілком у дусі бенгальської душі. Для нього не існує кращого закінчення життя, присвяченого боротьбі з несправедливістю, реальною чи вигаданою, ніж безглузда, але славна смерть. Смерть, яка надихатиме на боротьбу інших.

Я потиснув йому руку.

На Лал-базар ми повернулися швидко. Скористалися ще раз люб’язністю військових, цього разу нас підвезли у службовому автомобілі. На дорогах було підозріло тихо, і якби хтось вирішив, що зараз неділя, йому можна було б це пробачити. Заважали лише мішки з піском та озброєні солдати в кожному кутку.

По дорозі ми з Банерджі мовчали. Безліч думок не давала мені спокою, а сержант і в ліпші часи красномовством не вирізнявся.

— Нам знову потрібен Бучан,— рішуче заявив я.

Не Здавайся так і витріщився на мене.

— Хочете знову його допитати?

— Точніше сказати, звинуватити.

— У чому, сер? Доказів ми не маємо, лише здогадки, і наш єдиний свідок мертвий.

Він має рацію. Пред’явити нам йому майже немає чого. Тільки слова старого проповідника, який з явним презирством до Бучана звинуватив того в причетності до вбивства. Але Бучан — єдина карта, що в мене залишилася. Не маю іншого вибору, як її розіграти.

— Зможете його знайти? — відповів я.— Хочу зустрітись із ним якомога скоріше.

За годину Не Здавайся уже стукав у двері мого кабінету. Якщо вірити його обличчю, новини були значно гірші за просто погані. А може, це мені здалося. Він