Читати книгу - "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"

і підняли голови. Адміністрація ж розгубилася і довго не знала, що робити. За їхнім прикладом повстанці (свої й прибалтійські) вчинили розправи з бандитами по багатьох інших зонах Норильська. Самосуд перейшов до Інти, Тайшета, Джезказгана та в управління інших міст. Удар по бандитах був ударом і по адміністрації таборів. Співвідношення сил змінилося на користь політичних і тепер не політичних били, а політичні били кримінальний контингент. Адміністрація не могла більше руками бандитів тероризувати й убивати політичних. І тоді влада видала указ, який карає смертю за смерть. А сама стала тиснути голодом, надмірною працею та посиленням режиму. Життя було нестерпне. За якийсь час Юрківа перевели до Воркути на сьомому шахту. В зоні, що працювала на цій шахті, було 5000 в’язнів.

4. Повстання

Коли здох Сталін, як розповідав Володимир Юрків, а в таборах режим не пом’якшав, в’язні вирішили готувати повстання. Так сталося, що Юрків опинився в центрі його підготовки. Зібралося п’ять добрих хлопців: Володимир Караташ, Микола Головай, Володимир Леськів, Никанор Кухта і він сам — за організатора. Юрків поставив Караташа після себе, хоча, на його переконання, той ніскільки не слабший за нього. Зрештою, вся п’ятірка — залізні козаки. Всі повстанці воювали свого часу сміливо, на слідстві не зламалися, в ув’язненні не впали духом. Вже з самого початку підготовки всі чудово розуміли, що йдуть на гру, з якої мало шансів вийти живими.

Склали план і домовилися, що мають виготовити зброї на 25–30 осіб, поступово збільшувати групу до трьох десятків чоловік, потім зняти вартових з веж, захопити вахту, роззброїти гарнізон, забрати його зброю і озброїти добровольців із зони, відтак напасти на інші зони Норильська і їхньою зброєю знову озброїти добровольців з інших зон, захопити владу в Норильську і з Норильська поширювати повстання на інші управління концтаборів. План знало п’ять осіб, і ніхто інший знати не повинен був. Розподілили обов’язки.

Один набрав собі самостійно помічників і збирав сірку з сірників та мав шукати амонал. Другий знайшов добру людину з токарів і той виточував цівки для пістолів. Третій спеціялізувався на виготовленні гранат. Четвертий мав забезпечити групу різною холодною зброєю. Сам Юрків мав координувати діяльність усіх, забезпечити стежу, відслідкувати і встановити графіки чергувань ментів на вахті та вартових на вежах, спостерігати за поведінкою кадебістів.

Тривалий час все йшло добре: помаленьку збільшували групу і налагодили виготовлення зброї. Але питання про її зберігання почало переростати в проблему: в одному місці зберігати зброю ризиковано, в різних місцях теж, бо зі збільшенням місць зберігання зростає ймовірність, що хтось наткнеться випадково. Зрештою, саме це їх і підвело. Як потім стало їм відомо, на зброю наткнулося кілька чесних людей, які промовчали, та, нарешті, підмітайло — а вони майже всі були стукачами — наткнувся на один самопал. Відніс кумові. Кум віддав чекістові. Помітили що цівка самопала зроблена на токарному верстаті, а замок — на стругальному. Установили посилений контроль і зафіксували двох з групи. Запідозрили серйозну підготовку. Прислали з Москви дуже досвідченого оперативника. Він влаштувався на завод вільнонайманим майстром механічного цеху і почав зближуватись із уже зафіксованими токарем і стругальником. Видає себе за посланця з іншої зони, де нібито люди почали думати про необхідність повстання, бо далі, мовляв, таке життя терпіти не можна. Токар і стругальник доповіли. На зборах п’ятірки прийняли рішення заборонити їм відкриватися перед тим “посланцем” з іншої зони, але наказали розпитувати його про ту іншу зону: ким він там працював і кого знає?

З обережністю група продовжувала роботу. Одного разу старшина зайшов до цеху і довго никав по всіх закутках. Це звичайна практика охорони, і сама по собі вона ні про що не каже. Проте Юрків перехопив на собі його незвичайно підозрілий погляд. Серце йокнуло — невже він щось знає? Намагався себе заспокоїти, що це лишень здалося. Проте відтоді не було спокою, здавалося, що за кожним його кроком стежать. Він став обережніший. П’ятірка (провід) після змови відкрито майже не зустрічалася. Після випадку з тим старшиною Юрків непомітно зустрівся з одним, другим членом проводу і поділився з ними своїми враженнями. Вони обоє розповіли, що і в них з’явилися підозри. Зрештою, Юрків скликав нараду всього проводу. Думки були різні. Конкретних доказів, що на слід напали, ніхто не мав, одначе тривожні передчуття були у кожного. Один з них завважив, що колись у лісі перед боєм завжди відчував якусь тривогу, а коли бій починався, заспокоювався. Може, й тепер те ж саме. Другий висловив думку, що коли б менти знайшли щось із їхньої зброї, вони б учинили капітальний трус, як уже бувало: припиняють роботу на заводі, оголошують, щоб всі взяли свої речі і підготувалися до етапу, виводять усіх в’язнів з усіма їхніми речами за зону під охороною конвою та собак і тримають цілий день. А тим часом заводять конвойну роту в робочу та житлову зони і все перетрушують догори ногами. Потім заводять в’язнів до житлової зони і вчиняють найретельніший трус усіх їхніх речей. Отже, відсутність трусу можна розуміти як відсутність у них конкретних доказів. Третій припустив, що вони можуть хитрувати.

Постановили: заморозити підготовку на місяць і посилено спостерігати. Як раптом щось “вилізе”, тоді й раду правити, що далі робити. Як все буде спокійно, то й можна буде поновити виготовлення зброї.

За місяць нічого не сталося, якщо не зважати на такі дрібниці: захворів один з вільнонайманих майстрів і на його місце прийшла нова людина та прислали трьох стажистів для набуття практики керівництва підприємствами системи МВС.

Змовники поновили підготовку. Через два місяці їх заарештували і завезли до Воркутинської тюрми. У зоні вчинили капітальний трус і вилучили майже всю зброю.

Саме ті три стажисти та ще два майстри і виявилися оперативниками, яких спеціяльно з Москви відрядили в зону для розробки їхньої групи.

На день арешту вони зафіксували були одинадцять чоловік, що виготовлювали зброю, та ще трьох, які брали участь у її переховуванні і кількох зафіксували на зв’язках. У перший день заарештували сімнадцять чоловік. А після трусу — іще дев’ять осіб за підозрінням. Посадили до слідчого ізолятора і почали вибивати докази.

Проаналізувавши характер взаємин між членами групи, вони поставили Юркова і Караташа в центр і більш-менш правильно визначили місце кожного з учасників групи.

Позаяк підготовка повстання передбачала визначення осіб для другого “ешелону”, до яких мали приєднатися інші, важливо було не дати слідству можливости вийти на них, всіляко намагатися обмежити причетних до справи.