Читати книгу - "Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин"

Коли осів пил, нарешті стало видно, що від вежі залишилися одні руїни. Її захисники виявилися засипані купами каменю.

Не встиг розвіятися пил, як ще один Кулак Вітру вдарив у другу вежу.

Гримнуло, як від вибуху. Кам'яні брили бризнули щебенем, наче по них потрапив велетенський молот. Північно-західна вежа склалася і впала, піднявши нову хмару пилу.

Лицарів на балконі збило з ніг повітряною хвилею. Артур ударився головою, і на мить у нього потемніло в очах. Коли принц прийшов до тями, то побачив, що веж більше немає.

- Тепер нам не вдасться відсидітися за стінами, - скрушно промовив хлопець.

- Кірк підготувався і все передбачив, - з гіркотою сказав Петроній, що підіймався на ноги. - Він не збирається влаштовувати тривалу облогу.

- Чому ж він не вдарив прямо по нас? - здивувався Лука.

- Важко запідозрити Кірка в людяності, - засмучено зауважив Алессіо. - Думаю, він не став бити по замку, щоб не пошкодити Квітку.

Артур підвівся і переконався, що піратський загін уже підходить до пролому на місці воріт. Позаду строю так само котили віз із блискучою сферою. Скоро вони увірвуться всередину замку. Тепер розбійники не тільки чисельно переважали захисників, а й були невразливими для променів.

У строю залишилися лише лицарі на балконі. Крім принца і його батька, тут знаходилися Алессіо і два вірні охоронці короля - Лука і Карло.

- Нас залишилося п'ятеро, - подумав Артур. - Ми навіть не зможемо допомогти тим, хто лежить під завалами.

- Що ж, очевидно, настав час для зброї останнього шансу, - з жалем сказав Петроній.

Король дістав невелику скляну посудину у формі краплі води. Усередині безтурботно перекочувалася блакитна рідина.

- Віола подарувала мені цей артефакт, щоб я міг захистити себе. Але зараз, коли сили закінчуються, ми повинні захистити Квітку Життя.

У проломі з'явилася перша шеренга піратів. Усі головорізи вже тримали по шаблі в кожній руці.

Король не зволікаючи жбурнув посудину на бруківку перед ворожим загоном. Скляна колба з тихим дзвоном розкололася об каміння. Рідина із флакона блакитною калюжею виплеснулася на землю.

Артур здивовано побачив, що калюжа завирувала і почала розтікатися. Несподівано з блакитної жижі почало підійматися щось безформне. Немов химерний фонтан бив нагору, а потім, спадаючи, окреслював якусь постать.

Фонтан підіймався все вище, а постать розтягувалася все ширше. Миттю це щось виросло вище людського зросту і все ще продовжувало збільшуватися.

Піратський загін різко зупинився. Від несподіванки задні шеренги натрапили на передні. Головорізи широко розплющеними очима дивилися на аморфний об'єкт, що з'явився перед ними. Він все ще зростав.

Тим часом бурливий розчин почав набувати форми. У верхній точці фонтану сформувалася голова. Субстанція, що стікала з неї, утворила плечі. Два окремі потоки з обох боків створили могутні руки з величезними кулаками. У центрі виром проявився гігантський торс. Все це спиралося на землю величезними ногами.

Тепер перед ворожим загоном здіймалася масивна людиноподібна постать заввишки з двоповерховий будинок. Ця сутність повністю складалася з прозорої рідини з ніжно-блакитним відтінком.

- Елементаль Води, - ахнув Алессіо.

Могутній велетень повернув голову у бік короля. Петроній вказав пальцем на розбійницький загін. Елементаль розвернувся у бік головорізів, що стовпилися у воротах.

- Здорово! У нас буде такий сильний союзник! - вигукнув Артур.

- На жаль, термін призову - не більше пів години, - пояснив батько. - Але елементаль має примітивну подобу свідомості та може діяти самостійно. До того ж він майже невразливий для звичайної зброї.

Тим часом елементаль рішуче попрямував до піратського загону. Від його велетенських кроків затремтіла земля.

Побачивши, що на них насувається величезна водяна туша, бандити почали задкувати. Тепер передні шеренги розбійників стали напирати на задні.

Елементаль замахнувся правою рукою і потужним хуком врізав по загону. З одного удару він зніс весь перший ряд головорізів. Пів дюжини піратів злетіли в повітря і приземлилися далеко на майдані. Гігант змахнув лівою рукою, і наступна шеренга піратів відлетіла геть.

Щит блискавок ні разу не з'явився. Артур зрозумів, що удари елементаля не є енергетичними атаками.

Більшість бандитів миттєво кинулися навтьоки. Розбійники, що залишилися, збилися в купу, намагаючись зупинити водяного велетня.

Головорізи почали рубати елементаля шаблями. Але хіба можна поранити воду? Шаблі вгрузали в прозоре тіло гіганта. Піратські атаки не принесли жодного результату. Для елементаля вони були непомітними укусами комара.

Черговий удар водяним кулаком - і трійку піратів відкинуло на кілька десятків кроків. Наступний потужний помах - і ворожий натовп розкидало убік.

Лепкоїди намагалися налетіти й впитися в елементаля кігтями. Але як можна вчепитися у воду?

Елементаль схопив парочку найбільш настирливих лепкоїдів і стукнув їх один об одного. Потім відкинув монстрів у різні сторони площі. Від решти летючих тварюк він відмахнувся кількома могутніми ляпасами. Через мить з монстрами було покінчено.

Від загону Кірка не залишилося й сліду. Лише віз із блискучою кулею самотньо стояв перед воротами. Вцілілі пірати бігли у бік гавані. Більше ніхто не наважувався кинути виклик водяному велетневі.

Елементаль підійшов до воза і гепнув обома кулаками по мерехтливій сфері. Бризки скла полетіли на бруківку. Звільнені блискавки гримнули, вирвавшись на волю. Артур відчув, як приємно запахло свіжістю, наче після грози.

Але цього елементалю здалося замало. Він почав топтати залишки воза та кулі. Гігант не вгавав, поки не розтовк все в дрібні друзки.