Читати книгу - "Сильніше за обставини, Естрела Асферіс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ембер була ще не досвідченою магічкою, тому наступні запитання не здивували мене:
- Справді? Це було кожного разу? Що це нам дасть? Це добре чи погано?
- Поки не знаю, - задумавшись відповіла я.
Але подальшу розмову ми продовжити не встигли. Метаморфи, яким набридло гаяти час, привели свого друга, з якого зняли ошийник, до тями. І звичайно ж, покликали нас.
Поки ми підходили, я придивлялася до реакцій Ембер. Вона має перевірити нового метаморфа. Але чим ближче ми підходили, тим спокійнішою здавалася подруга. Невже я помилилася, і цей метаморф не представляє небезпеки? Чи справа у чомусь іншому? Може вона не хоче видавати своє справжнє відношення до нього?
Тим часом метаморфи вже розпитували свого товариша, що сталося. Все було так, як я і здогадалася:
- Я вирішив більше не чекати, перебуваючи у сумнівах. Тому послав сигнальну стрілу і використав сонне зілля на собі.
Тільки у мене є питання до нього? Чому нікого не хвилює, звідки у нього сигнальна стріла чи сонне зілля? Якщо звичайні стріли і легко виготовити, то з сигнальною інша справа. Потрібні спеціальні інгредієнти, при змішуванні яких в небі утворюється слід. Та й для сонного зілля потрібні певні речовини. Звідки вони у цього метаморфа? Чи він настільки знайомий з алхімією, що навіть в незнайомому оточенні може знайти потрібні інгредієнти?
- Сезаріус знайомий з алхімією, - промовив Вінсент, побачивши сумніви на моєму обличчі.
Навіть якщо й так, я не можу так просто довіритись цьому метаморфу, особливо коли моя інтуїція просто кричить про небезпеку. Той, кому я не довіряла, висловився, звернувшись до Вінсента:
- Вінс, не треба давити на нашу союзницю. З часом вона зрозуміє, що я не ворог.
Його слова трохи розрядили напругу, але не змусили змінити до нього відношення. Я як і до цього не збиралася йому довіряти.
***
Емберлін Веспера
Я бачила, як Бет ставиться до Сезаріуса, і не розуміла, з чого таке відношення. Всі інші не викликали у неї такої неприкритої неприязні та недовіри. Я, як вона і просила, перевірила його думки, вірніше спробувала це зробити. Але вони були настільки тихі, що майже нічого зчитати не вийшло. Тільки те, що він хоче нам сподобатися. Хоча це і так було видно по його діях.
Я відвела її подалі, щоб все ж таки з’ясувати її відношення до Сезаріуса.
- Ти прочитала його думки? – спросила Бет, випередивши мене.
- І так і ні, - відповіла я, і пояснила: - Вони надто тихі.
- На ньому не може бути амулету, який приглушує його думки та емоції? – зробила подруга ще одне припущення.
Я на мить задумалася, чи може це бути правдою, але досить швидко відмела цей варіант:
- Я б помітила.
- А якщо він користується спеціальними зіллями? – знову висунула припущення Бет.
- Чому ти настільки проти цього метаморфа? – спитала я, навіть не відповівши на її слова.
- Інтуїція, - коротко відповіла подруга.
- Ти настільки їй довіряєш? Вона тебе ніколи не підводила? – спитала я, бажаючи, щоб подруга нарешті хоч трохи розслабилася.
Бет, пригадавши дещо, кивнула, але все ж таки сказала:
- Так, був один раз. Але у всіх інших випадках саме моя інтуїція рятувала мені життя. Тому і цього разу краще її послухатися.
- Знаєш, постійна напруга і стрес – не дуже добре у твоєму стані. Може, тобі краще залишитися тут зі мною, і довірити полювання метаморфам?
Я бачила, як подруга коливалася, що робити. Тому я вирішила все за неї, направивши в її сторону заклинання сну. Нехай краще перепочине, в її стані дійсно не корисно стільки нервувати.
Коли вона почала падати, я схопила її, притримавши, щоб вона не вдарилася. Обережно поклавши її на землю, я сходила і пояснила метаморфам, що ми не будемо продовжувати брати участь в полюванні. Вони знехотя погодилися з цим, і я поспішила до подруги, турбуючись, щоб з нею нічого не сталося. Коли я повернулася, вона все так само спала. Я сіла поряд, в очікуванні, коли вона прокинеться. Я знала, що потрібно буде пояснити власні дії, але все одно була впевнена у своїй правоті.
Перед тим, як вирушати за останнім метаморфом, до мене підійшов Вінсент, і попросив вказати приблизне місце розташування свого товариша. Звісно, я допомогла, він був на заході, в десяти кілометрах від нас, про що я і повідомила.
Після цього пройшла година, може півтори, перш ніж Бет отямилася. Вона різко скочила з місця, я навіть здригнулася.
- Пробач, Бет, - почала я своє зізнання, але була перебита:
- Ти наслала на мене сон? – з напругою в голосі спитала вона.
- Так, вибач, - попросила я вибачення за власні дії.
- Може це й на краще, - наче про себе сказала подруга.
І перейшла до розпитування:
- Скільки пройшло часу? В яку сторону вони відправилися?
Я не бачила сенсу приховувати, тому все розповіла:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сильніше за обставини, Естрела Асферіс», після закриття браузера.