Читати книгу - "Сильніше за обставини, Естрела Асферіс"

- Десь година-півтори. Вони пішли в західному напрямку. Він за десять кілометрів від нас.

- Тобто вони вже мали наблизитися до нього, - зробила свій висновок дроу.

Я зосередилася на власних відчуттях, намагаючись зрозуміти, де зараз метаморфи. Схоже, що Бет все правильно обчислила, вони справді досить близько до останнього метаморфа. Значить, якщо все буде добре, вони скоро знімуть з нього ошийник, і ми зможемо нарешті перейти до спроб вибратися з цього місця.

Я вже хотіла відключитися від емоцій метаморфів, коли відчула такий приступ злості, що ледь не впала. Що це? Чиї це емоції? Можуть це бути емоції останнього з метаморфів? Чи це хтось із моїх супутників?

Мій стан помітила Бет, і спитала:

- Що сталося?

Я, все ще не впевнена, що відбулося, сказала:

- Не знаю. Все було добре, але раптом хтось із метаморфів сильно на щось розізлився.

- Можеш визначити, хто це? – спитала дроу.

- Не впевнена, - зізналася я.

- Думки на такій відстані теж не прочитаєш, - зрозуміла Бет.

Вона півхвилини розмірковувала над ситуацією, крокуючи по галявині. Нарешті щось вирішивши, вона підійшла до найближчого дерева, і стала лізти по ньому вгору. Я в здивуванні дивилася на її підйом. Але все ж отямившись, теж полізла за нею.

Наступні п’ять хвилин ми лізли все вище і вище. Коли ми нарешті були біля вершини, Бет спинилася, і почала щось шукати у своєму рюкзаку. Не пройшло і хвилини, як вона витягла з нього щось схоже на пенсне. Вона одягнула його, і з напругою вглядалася у щось вдалині. Що це за артефакт? Яка в нього дія?

Я не витримала, і все ж спитала:

- Що ти там бачиш?

- Те, що приховано від нас, - розмито відповіла подруга.

- І все ж таки, - наполягала я на відповіді.

Бет, поглянувши на мене, знову перевела погляд вдалечінь, але все ж відповіла:

- Цей артефакт може показати, що відбувається вдалині, але межа його дії – п'ятнадцять кілометрів. Зараз я дивилася, що робить кожен із метаморфів. Вінсент, Теодор, і навіть Зергус, як і до цього, полюють на останнього метаморфа. А от до Сезаріуса є питання. Він чомусь забрався на дерево.

- Що він там робить? – спитала я, здивована діями цього метаморфа. До цього я його не підозрювала, але здається параноя Бет передалася і мені. Він перестав мені подобатись, і я все більше його підозрювала.

Бет, яка стежила за Сезаріусом через пенсне, раптом напружилася, смикнулася і ледь не впала. Я притримала її, дивуючись її реакції. Що з нею?

- Він вистрілив, - долетіло від неї.

- В кого? – її нервозність передалась і мені.

- В останнього метаморфа, - її відповідь майже не шокувала. Я чомусь так і думала.

- Попав? – знову спитала я.

- Так, в руку, - коротко відповіла Бет.

Я, не витримавши, знову спробувала перевірити емоції метаморфів. Я відчула чиєсь злорадство. Невже це від Сезаріуса? Він так радіє болі свого друга? Може Бет все ж права, і з ним щось не те?

Тим часом емоції та відчуття того метаморфа, що відчував біль, почали кудись зникати. На стрілі сонне зілля? Так Сезаріус вирішив без проблем схопити Ксаріуса, накачавши його сонним зіллям? З одного боку, це ефективно, а з іншого – жорстоко. Я б нізащо не зробила таке з другом.

Бет, яка весь цей час стежила за подіями через пенсне, сказала:

- Вони підійшли до нього. Зараз будуть знімати ошийник. Можемо спускатися.

І почала спуск вниз, знявши пенсне і поклавши його в рюкзак. Я вирішила не затримуватися, і теж полізла вниз. Спуск зайняв значно менше часу, ніж підйом.

Не пройшло і хвилини, як ми знову опинилися на галявині. Але не встигла я цьому зрадіти, як розпочалося щось дивне. Мене почало кудись затягувати. Ці дивні відчуття нагадували мені щось доволі знайоме. Коли з галявини зникла Бет, а потім і сама галявина, я зрозуміла, що ці відчуття нагадували. Ці самі відчуття були, коли я користувалася амулетом переносу.

Тільки я згадала це, як мене справді перенесло. І не куди-небудь, а саме туди, звідки я зникла, тікаючи від переслідувачів. Цього разу поблизу нікого не було, що не могло не радувати. Але в яку сторону піти, щоб знову не потрапити у пастку?

***

Аурелія Ерабет Альтаур

Я опинилася в центрі якогось міста. Як? Я ж тільки що була з Ембер. Чи може вся справа бути в ошийниках метаморфів? Вони не просто замикали їх в звіриній формі? Це ошийники утримували всіх у тому місці? І коли їх всіх позбулися – перешкод більше не залишилось? Тому я тут? Але де тут?

Я підійшла до одного з магів, який працював поблизу. Він в здивуванні дивився на мене, намагаючись оцінити, яким чином я тут опинилася. Мені теж було це цікаво.

- Не підкажете, що це за місто? – спитала я.

- Сферлон, звісно, - відповів маг.

Ага, значить я повернулася туди, звідки тікала. Оглянувши все навколо, я зрозуміла, чому тут майже все зруйноване. Це ж ті дроу послали в мою сторону руйнівне закляття, і воно, попавши в портал, зруйнувало все навкруги.