Читати книгу - "Книга імен"

тауерського монумента. Він був схожий на... бути не може... так, це...

Ділом.

— Зупиніться, будь ласка. Ми вийдемо тут, — наказав він водієві, витягаючи з кишені гроші.

— Але ж Трініті-сквер далі, що ти робиш? — спитала Йаель.

Та Девід уже вискочив на мокрий тротуар і не зводив очей з двох чоловіків, що простували до тауерського монумента.

Йаель вийшла слідом. Коли таксі від'їхало, вона торкнулася Девідового рукава.

— Ти їх знаєш?

— Тільки одного. — Він зціпив зуби. — Це мій найближчий друг, Ділон Мак-Грет. Священик, що послав мене до рабина Бен Моше.

Друг, який не знайшов мого паспорта. І не міг знайти Єву. Того вечора, коли я послав його до себе в дім, Єву вбили. Поліція розшукує мене, — а він так і не пояснив, чому йому довелося терміново виїхати з країни.

— Якого дідька Ділон робить у Лондоні? — пробурмотів він.

— А отой другий — ти його знаєш?

— Поки ні. — Девід перейшов на протилежний бік. Ділон із супутником швидко крокували вулицею Короля Вільгельма до Лондонського моста. Невисокий розкрив парасольку в пелені дощу, а Ділон підняв комір плаща, зсутулився, але не відставав від свого кремезного супутника.

Девід не помічав, як дощ заливає йому очі, стікає по щоках. Йаель ішла поруч, і він відчував, яку ній наростає напруження, — це відчували навіть перехожі, що поспішали у своїх справах під дощем.

— Гадаю, існує причина, чому ти його не кличеш? — сказала вона.

— Не впевнений... чи можу йому довіряти, — Девідові важко далися ці слова. Він і уявити не міг, що колись скаже таке про Ділона. Підтекст повис у вологому повітрі, похмурий, як небо над головою.

— Ти підозрюєш, що він причетний до вбивства Єви?

Раніше Девід відкидав ці підозри, але далі вже не міг.

Побачити Ділона в Лондоні, знати, що тут і Кріспін... і Стейсі...

— Я вже навіть думаю, а чи не причетний він і до вбивства рабина Бен Моше. Про це боляче говорити, але йому було відомо, що того дня я збирався йти до Бен Моше.

— Вони повернули на вулицю Артура, — перебила засапана Йаель. — Чи не варто нам трохи відстати?

Пішоходів тут, у промисловій зоні біля доків, було значно менше, і Девід не хотів, щоб Ділон його помітив. Темза вдалині виблискувала тьмяним оловом. Він уповільнив крок. Усе далі й далі відходили вони від Трініті-сквер.

Неначе прочитавши його думки, Йаель глянула на Девіда й закусила губу.

— А дзвінок Кріспінові?

Девідові нелегко було стримувати страх за Стейсі.

— Спочатку подивимося, куди він іде. А потім прожогом назад.

«Лишається сподіватися, — у відчаї подумав він, — що гадючому Мюллеру не набридне чекати».

Напруження болючими хвилями накочувалося на нього, коли він бачив, як Ділон і той другий, поспішають до Свон-лейн — Лебединого провулка. Невже я ризикую життям Стейсі через якийсь дріб'язок? Ділон — найщиріша людина з усіх, кого він знав. Може, в нього вже розвивається параноя? Гносеї перевернули все його життя з ніг на голову, і він сумнівається в найближчому другові. У людині, котра присвятила своє життя Богу — а не дияволу.

Ділон міг би зараз стати в пригоді. Треба лише гукнути його...

Але не зміг — слова застрягали в горлі, як грудки глини.

І раптом він побачив, на яку вулицю повернули Ділон і його супутник. Мозок Девіда забив на сполох.

Проїзд Янголів.

Темні янголи?

Йаель схопила його за руку.

— Вони йдуть до того складу, Девіде.

— Я також. Ти зі мною?

Вона прискорила крок, але голос її залишався тихим рівним.

— А ти не помітив? Я з тобою до самого кінця.

Розділ п'ятдесят перший
КОВЧЕГ

тейсі притуляла вухо до кожної з чотирьох стін і уважно прислухалася. Ридання були ледь чутні, невиразні, і вона не впевнилася, хоча й розуміла, що їй нічого не ввижається.

Хтось страждав від болю або страху. Якби вона вибралася звідси, то спробувала б допомогти.

Кепський жарт. Вона собі не може допомогти. У сотий раз дівчинка смикнула двері, покрутила ручку на