Читати книгу - "Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна"

розташований на західному березі довгого, вузького Лангер-Зее, одного з кількох озер, які живила річка Даме, якраз там, де околиці починали поступатися відкритим лукам і ділянкам темного лісу на південний схід від Берліна. Лангер-Зее, з глибокою синьою водою, давно було центром водних видів спорту в Берліні. Веслувальні і вітрильні регати проводились там із 1870 років. Кайзер Вільгельм II побудував розлогий літній флігель у Грюнау, щоб імператорська сім’я могла перебувати в комфорті під час перегляду змагань чи купання у воді. До 1925 року десятки веслувальних клубів мали свої головні осередки в Грюнау і навколо нього, серед них ті, чиї учасники були винятково євреями або винятково вихідцями нордичної раси, а також багато таких, де представники різних рас були змішані. З 1912 року у цих клубах веслували і жінки, хоча дрес-код для них вимагав геть незручного вбрання для веслування: високо зашнурованих черевиків, довгих спідниць і блузок із довгими рукавами та горловиною, яка щільно прилягала до шиї.

З нагоди чемпіонату Європи з академічного веслування 1935 року інженери нещодавно завершили велику криту трибуну місткістю 7500 сидінь. Простора ділянка з травою була закладена вздовж води на схід від трибуни, щоб розмістити ще 10 тисяч стоячих глядачів. Тепер, коли наближалась Олімпіада, влада планувала додати численні дерев’яні трибуни, побудовані над водою на іншому боці озера. Тим часом мулярі й теслі працювали над зведенням просторого і величного нового елінга «Хаус Вест», на схід від постійних трибун, на додачу до двох діючих великих елінгів «Хаус Мітте» і «Хаус Ост». Жоден із них не був схожий на човнові станції, які знав Джо і члени його екіпажа, — старий ангар для гідропланів у Сіетлі чи хиткі елінги в Поукіпзі. Це були вражаючі, сучасні будівлі з вапняку з червоними черепичними дахами. Вони містили 20 окремих роздягалень, 4 душові кімнати, 20 душів із гарячою водою, склад на нижньому поверсі для 97 гоночних човнів і кімнати, заповнені масажними столами для втомлених веслярів. Протягом Олімпіади «Хаус Вест», найближчий до фінішу, слугуватиме, значною мірою, для адміністративних послуг із приміщеннями, відведеними для репортерів, обладнання для радіотрансляції, телетайпів, телефонів, експрес-лабораторій для обробки плівки та митним постом для сприяння міжнародній пресі в імміграційних та митних питаннях. «Хаус Вест» також матиме оглядову терасу на другому поверсі. Даючи безперешкодний вид на дистанцію змагань, тераса слугуватиме оглядовим майданчиком, із якого найбільш впливові особи Німеччини зможуть споглядати Олімпійські перегони, і сценою, на якій світ зможе побачити їх.

У середині вересня Джо повернувся з Гранд-Кулі, маючи достатньо грошей, щоб пережити ще один рік, якщо буде ощадливим. Він ненадовго завітав до Секвіма, щоб відвідати МакДональдів і батьків Джойс, а потім швидко повернувся до Сіетла, щоб побути із самою Джойс. Дівчина несподівано покинула свою роботу в Лаурелхерсті того літа, після того як одного дня суддя бігав за нею навколо обіднього столу, претендуючи на послуги, яких зазвичай не вимагають від покоївок. Вона швидко знайшла роботу в іншій родині поблизу, але справи там одразу незаладились. У перший день роботи Джойс місіс Теллрайт, господиня дому, мимохідь попросила її приготувати качку у помаранчевому соусі на вечерю. Джойс вжахнулася. Вона знала, що таке качка, і що таке помаранчі, але як ці два продукти з’єднати в одній страві, було поза межами її кулінарних здібностей. На приготуванні їжі вона розумілася, більш менш, як звичайна сільська дівчина. Смажене курча і м’ясний рулет були більше їй до снаги. Але дівчина хотіла справити враження, тож доклала до приготування страви максимум зусиль. Результат був відверто несмачний, а то й зовсім неїстівний. Місіс Теллрайт відкусила один шматочок, скорчила невеличку гримасу, поклала виделку і весело промовила: «Що ж, люба, можливо, заняття з кулінарії будуть доречні». Це виявилося початком довгої і щасливої дружби. Місіс Теллрайт справді оплатила кулінарні курси для Джойс і сама почала навчатися пліч-о-пліч із дівчиною. Протягом наступних кількох років вони провели багато приємних годин разом на кухні.

Але Джо і Джойс були більше стурбовані серйознішими справами, ніж качка в помаранчевому соусі. Коли Джо відновив візити до батька в пекарню, сидячи у «Франкліні» і розділяючи його обід, Гаррі згадав, що він і Тула провели більшу частину літа в довгих екскурсіях — «пікніках», як вони їх називали — у різних місцевостях по всьому штату, переважно, в їхніх улюблених місцях у східній частині штату Вашингтон, і планували робити подібні вилазки цієї осені. Спочатку це чудово влаштовувало Джо, адже означало, що він міг відвідувати зведених братів і сестер, не турбуючись, що Тула виставить його за поріг. Але завітавши до них на Беглі-Авеню із Джойс уперше, щойно трапилась така нагода, Джо побачив, що Гаррі і Тули не було протягом трьох днів. Вони залишили Гаррі-молодшого, Майка, Роуз і Поллі самих, без нагляду й майже без їжі. Найстарший, 13-літній Гаррі-молодший сказав, що батьки спакували скороварку, повну тушкованої яловичини, картоплі і овочів, взяли буханець хліба і кілька консервів та пішли на прогулянку до Медичного озера, де вони вперше залицялись. Він не знав, коли вони повернуться. Тим часом він і його брати та сестри вже практично спорожнили шафи, намагаючись знайти достатньо їжі.

Джо і Джойс повели чотирьох дітей на морозиво, а потім зупинилися біля продуктового магазину й купили деякі основні продукти, перш ніж висадити їх біля будинку. Наступного дня, коли Джо перевірив, Гаррі і Тула вже повернулися. Але хлопець не міг зрозуміти, що його батько і Тула собі думали. Вочевидь, таке діялося протягом усього літа.

Тула Ранц мала дивовижне літо. Нарешті почала сходити її зірка. З того часу як Гаррі отримав роботу в «Золотому правилі», вона, нарешті, мала досить вільного часу, щоб віддаватися своїй скрипальській кар’єрі цілими днями, і тепер роки суворих цілеспрямованих занять ще в хатині у штаті Айдахо й незавершеному будинку в Секвімі почали приносити плоди. Вона домоглася прослуховування в Лос-Анджелесі, та ще й у такого світила, як Фріц Крейслер.

Крейслер був одним із найвидатніших скрипалів ХХ століття. Австрієць, син сімейного лікаря Зигмунда Фройда, він у віці 7 років став наймолодшим студентом, якого будь-коли зараховували до Віденської консерваторії. У віці 10 років він отримав там престижну золоту медаль,