Читати книгу - "Багряний рейд"

так буквально, але є. Де барліг у Щербаня, міліцію повинно цікавити більше, ніж мене. Хоч і робимо ніби одне діло. Але точно не там, де провели позаминулу ніч ті двоє, що вирвалися від нас позавчора на станції. На одязі захопленого бандита нема слідів недавнього нічлігу в лісі. Він у лісі був, з лісу вийшов, тільки не спав там. Тобто, — знову виправився Фомін, намагаючись пояснити хід думок якнайкраще. — Спав, але перед тим мав можливість десь помитися. Зокрема, волосся на голові мили, каже лікар, не так давно. Хто миється в лісі?

— У нас в загоні була лазня, — бовкнув Гордієнко.

Фомін різко розвернувся до нього всім корпусом.

— Щодня? — Відповіді не дочекався. — Отож. І у вас — загін, база в лісі, давно облаштована. Де в них база тут? Навіть якби була якась законсервована — де там лазня? Можна припустити, що націоналісти справді залишили для подібних випадків бункер десь у лісі з запасом продуктів. Чому туди не подалися відразу, чого попхалися до Чепіги?

— Бази нема, — погодився Христюк. — Але десь вони примудрилися помитися й переночувати. Місце має бути безпечним для них.

— У корінь дивитеся, товаришу капітане. Додайте сюди ще й таке: їхня хованка не дуже далеко як від цього пункту, — олівець тицьнув у місце, де кинули машину, — так і від оцього, — вістря перемістилося до хутора Чепіги. — Тепер гляньте сюди. Ось тут ми його взяли. Зверніть увагу, товариші офіцери: все це майже на одній лінії, хіба Варварин отак огинали, — загострений кінчик намалював щось схоже на параболу. — Танцюємо від того, що вони рухалися до найближчого звідси населеного пункту, побували там, хтось прихистив їх. Після чого вони повернулися до лісу, навряд чи далеко. Так чи інакше в зоні особливої уваги — ось, Королівка твоя, Гордієнку. Все інше — далі.

Задля переконливості Фомін намалював стрілки, котрі вели в різні боки, до сіл, розташованих у тому ж квадраті. Уважно придивившись, навіть трохи примружившись, Юрій визнав: капітан вирахував усе правильно. Похибка може бути, але допустити її — означає визнати, що втікачі подалися кудись далі за Королівку. Саме по собі це виглядало нереальним. І все ж таки…

— Вони могли піти іншим шляхом, — спробував заперечити Христюк. — Їм же кортить забратися подалі.

— Кортить, — легко погодився Фомін. — Але давайте прикинемо час, коли диверсант з’явився на хуторі. Рухався пішки. Навряд чи ризикнув би, аби було далі, ніж Королівка. Від кожного іншого населеного пункту докиньте ще плюс дві, а то й три години пішкодрала. Нічим не виправданий такий перехід, я так вважаю. А він напевне розрахував час у дорозі в обидва боки.

Більше зауважень не чулося. Міліціонери мовчки розглядали карту, ніби бачили її вперше.

Семен Фомін був неабияк задоволений собою.

— Дійшло? — спитав у Гордієнка.

— У мене в селі переховуються бандерівці, — тепер він говорив упевнено.

— Можуть. Один пішов на хутір, скільки лишилося? Двоє чи троє?

— А не більше?

— Навряд. Більше людей — більше місця треба, так вони більше на виду. З висновків наших спеців, котрі оглядали місце, де група ховалася до того і де їх накрили, там їло восьмеро. Та й інші сліди життєдіяльності, залишені по собі, однозначно свідчать: їх вісім. Про це саме один із бандитів говорив Чепізі, намагаючись домовитися про розміщення. На спалених хуторах — троє, на станції — двоє, — він загнув пальці. — Усі мертві. Тепер ще один, живий. Або я не так рахую, бо чогось не знаю, або десь ховається ще двійко.

Гордієнко прокашлявся.

— Мені цеє… пройтися по дворах? У нас ніби всі надійні, хоча… як сказати.

— Тобто?

— Люди бурчать на владу.

— Кругом бурчать, — відрізав Христюк. — І завжди бурчали. Народ ніколи не буває повністю задоволеним. А ще ж війна, недоїдають, багато обмежень.

— Заспокоїли.

— А ти, Гордієнку, не спіши на покій, — зазначив Фомін. — Аби все було так просто, Королівку вже б оточили солдати й почалася облава. Жодної б хати не минули. Можна і зараз так зробити. Тільки воно тобі треба, дільничний, бойові дії на хазяйстві?

— Так точно.

— Що — так точно?

— Не треба.

— Тому ти перевіриш усе сам. Спокійно, тихо, себе не виказуй. Придумайте зараз на дві голови з капітаном правдоподібну легенду, з чим такий обхід пов’язаний. Підозрілі хати фіксуй, потім займемося ними окремо. Починай хоч уже сьогодні, а хоч — від завтра, раненько. І тобі там на місці видніше, хто підозрілий, незадоволений, до кого уважніше треба придивлятися.

Фомін не сказав Христюку, а тим більше — Гордієнкові одну просту й важливу для себе річ. Якщо в Королівці ніхто не проявиться, не доведеться сідати в калюжу. Бо зробити, як правильно, і відправляти в село солдатів, навмання не слід. Його службова репутація й без того за короткий час пошарпана, підмочена. Через те велику операцію провалити не можна — переведуть ще далі від Києва, можуть взагалі запроторити в глибокий тил, виявляти ворожих посіпак десь на Алтаї, під Барнаулом, звідки нема вороття і де доведеться кукати до відставки. Натомість якщо чуйка не підведе і дільничний за зірочку на погонах, якої давно чекає,