Читати книгу - "Медлевінґери"

важкого. Понтон ледь погойдувався на воді, й Моа зіщулилась.

— Не бійся! — пошепки заспокоїв Йоганнес. — Усе в порядку!

На «Корделії-2» було тихо. Одначе Йоганнес і Моа якусь хвильку вичекали, присівши на палубі. В каюті нічого не ворушилося.

— Якщо хтось ітиме сюди — тікай! — розпорядився Йоганнес і крутнув ключа в замку. Двері легко відчинилися. Хлопчик задки спустився трапом до каюти. Моа, обережними кроками, — за ним.

— Зараз я увімкну ліхтарика, то ти не лякайся! — прошепотів Йоганнес.

У кімнаті було прибрано. Тільки на столі стояло два горнятка, а поруч лежала розкрита Томасова книжка.

— Антак! — тихо покликав Йоганнес. — Ведур!

Ніхто не озвався.

— Ти й справді гадаєш, що він тримає їх десь тут під замком? — скептично запитала Моа, роззираючись по каюті. — Але ж тут така тіснота! Та ще як і дівчинка живе тут…

— Антак! — гукнув Йоганнес, тремтливими руками відчиняючи двостулкову шафку, де Томас із Ліною тримали одяг і посуд. — Ведур!

— Вона б неодмінно помітила! — запевнила Моа, залізаючи під лавку. — Чи ти гадаєш, він відкрив таємницю викрадення твоїй подружці?

Йоганнес сперся на стіл.

— Ні, не тут він їх заховав! — пробурмотів він. — Але де ж тоді?

— А що, коли ти помилився? — припустила Моа. — Що, коли ти бачив у нього зовсім не фібулу? Ти ж тоді подумав, ніби то частина… чогось такого, що я забула, як воно й називається!

На проході до штурвала стояла стара, невисока шафа, на якій Томас поставив електрочайник. Йоганнес відчинив одну стулку шафи, як звідти на підлогу посипалися книжки й папери. Лінині підручник із математики, зошит з англійської…

— І тут немає… — розчаровано сказав і відчинив другу стулку. Звідти й випала чорна фібула, глухо гупнувши на підлогу.

Нісс рвучко прокинувся. Спальна шкура під ним гойднулася! Перелякано розплющив очі.

Вгорі над собою уздрів небо й важкого металевого гака, і той гак підіймав його постіль у повітря. Він ледь похитувався, увігнавши свої кігті у вовну.

— Затягуй! — пролунав густий бас, і килими загойдалися дужче. — А розвантажимо завтра!

Якийсь чоловік нахилився над Ніссом, зовсім його не помічаючи, й розчепив гака. Він крикнув щось іншому чужою мовою, і той інший засміявся. Тоді зачинилися двері.

Якомога тихіше Нісс зіскочив зі свого стосу килимів. Дарма що той чоловік його не бачив, але ж міг якось випадково зачепити.

Довкола панувала сутінь. Нісс опинився у просторому приміщенні з дерев’яною підлогою та сірими стінами. Усе тхнуло тут ветхістю й пилюкою, і стоси килимів стояли рядами, один біля одного.

— Закрий люк! — знову прогув бас. — Я вже зачиняюсь!

І тоді стало зовсім темно.

Нісс перелякався. Зовсім недалечко, за містком, сиділи в тюрмі Антак і Ведур, а він, Нісс, єдиний, хто про це знає. І замість того, щоби негайно бігти кликати Йоганнеса на допомогу, він розлігся та й заснув!

Нажахано кинувся до люка, крізь який щойно потрапив сюди, у складське приміщення, на піддоні з килимами. Але, хоч як він сіпав люк, відчинити не міг. Не відчинялись і двері в стіні.

«Я в пастці! — подумав Нісс, і страх накрив його темною хвилею. — Замість визволити Антака й Ведура, я допустився, що мене самого зловили!»

Малий медлевінґер упав і затулив очі руками. Він і сам не міг би сказати, скільки пролежав отак, не ворушачись.

Потім серце забилося спокійніше. «Треба взяти себе в руки! — подумав Нісс. — Після ночі буде ранок, тоді повернуться сюди ті чоловіки й відчинять люк. От я й вискочу в отвір, побіжу до Йоганнеса та все йому розкажу».

Про те, що коїлося тим часом у жахливій тюрмі з в’язнями, він не смів і думати.

Тут гучно забурчав живіт, нагадуючи, як давно уже Нісс не їв. «То краще мені знову заснути! — вирішив малий медлевінґер. — Щоб хоч добре виспатися на ранок».

І побрів до того килимового стосу, який уже послужив йому спальною шкурою, видерся нагору й скрутився там, серед пітьми, калачиком. Але цього разу сон його чогось не брав…

— Фібула! — прошепотіла Моа. Сидячи на підлозі каюти, крихітна дівчинка обіруч тримала той шмат почорнілого металу. — Таки твоя правда! Це справжня фібула!

І ласкаво провела пальцями по почорнілій від часу поверхні.

— Добре, що вже хоч це знаємо, — понуро мовив Йоганнес. — Тут уже він не викрутиться! Десь в іншому місці тримає, либонь, і Антака з Ведуром.

Майже ніжно Моа провела вказівним пальцем по рельєфному орнаменту фібули.

— Чуєш, Йоганнесе? — звернулася вона. — Але я не вірю…

— Якби тут був Нісс! — нетерпляче урвав