Читати книгу - "Хранитель забутих речей"

— До Брайтона!

Лора була шокована. Вона взяла коробку та обережно потрусила її. Коробка, напевно, повна-повнісінька.

— Не труси! — застерегла її Саншайн. — Ти його розбудиш. — Вона захихотіла з власного жарту.

Лора подумала, які ще таємниці приховують стіни цього кабінету?

— Не дивно, що тут оселилися привиди, — сказала вона до Саншайн.

Після ланчу Лора допомогла Саншайн вивісити оголошення про коробку з-під печива на сайті, але, напевно, це така річ, яку ніхто не шукатиме.

Того вечора Фредді, Лора, Саншайн, Морква, Стелла і Стен обідали в саду «Зниклого Місяця», святкуючи день народження сайту Хранителя забутих речей. Саншайн пригадувала цікаві історії про речі, які там розміщувалися, але особливо багато вона говорила про коробку з-під печива.

— Оце найбезглуздіша загублена річ, — сказала Стелла, порпаючись у «ракових шийках, обсмажених у картоплі, нарізаній вручну». — І хто, Боже милий, кладе прах людини, яку любив, до коробки з-під печива?

— Може, саме для того, кохана, — висловив припущення Стен. — Може, навпаки, цього бідолаху в коробці не любили і хотіли його позбутися.

— А може, то навіть не людські останки. Можливо, просто попіл від чийогось вогнища. Саме на те воно і схоже, — зауважив Фредді, зробивши довгий ковток холодного пива.

Саншайн уже хотіла йому заперечити, але Фредді підморгнув їй, і вона зрозуміла, що він просто жартує.

— Це мертвий чоловік, і вона кохала його все життя. Та жінка прийде й забере його, — впевнено проголосила Саншайн.

— Добре, — відповів Фредді. — Закладімося. Що ти поставиш на те, що хтось прийде й забере коробку?

Саншайн насупилася від зосередження і згодувала Моркві кілька чипсів, поки думала над цим серйозним питанням. Раптом усмішка осяяла її обличчя, вона відкинулася назад на стільці, схрестила руки на грудях з переможним виглядом.

— Якщо я права, ти одружишся з Лорою.

Лора від несподіванки пролила вино.

— Гей, гей, притримай коней, дівчино! — гукнув Стен. — Оце так! Саншайн, ти знаєш, що і де сказати.

Лора відчула, як її обличчя залилося багрянцем. Стелла і Стен весело засміялися, а Саншайн усміхалася від вуха до вуха. Лора була готова провалитися крізь землю, вона швидко перехилила свій келих вина й замовила собі ще. Фредді сидів мовчки. Він виглядав знудженим і розчарованим, але, зиркнувши на присоромлене обличчя Лори, Фредді підвівся та простягнув Саншайн руку.

— Закладаюся!

Спекотного вечора, напоєного теплим оксамитовим ароматом троянд, Фредді й Лора прогулювалися в саду. Морква шукав когось у чагарниках. Лора досі дратувалася через заклад Фредді з Саншайн. А сам Фредді усю дорогу додому мовчав. Хоч вони були разом уже рік і Фредді тепер фактично жив у Падуї, вони ніколи нічого не планували на майбутнє. Лора вважала, що їй пощастило знайти своє кохання, але боялася прогнати щирі почуття, спробувавши узаконити їхні взаємини. А вона кохала його. Це було зовсім не те підліткове божевілля, що накрило її з Вінсом. Почуття до Фредді переросло в незламну любов, що почалася з іскри пристрасті та ствердилася в дружбі й довірі. Але разом з її коханням до цього чоловіка зростав і її страх утратити його; кохання й страх тісно переплелися в її душі, плекаючи одне одного. Лора відчувала потребу щось сказати:

— Оцей заклад із Саншайн ні до чого тебе не зобов’язує. Я не очікую, що ти…

Їй стало так незручно, що вона навіть не знала, як закінчити. Раптом Лора зрозуміла, що вона хоче вийти заміж за Фредді й саме тому слова Саншайн так її засмутили. Дівочі мрії й сподівання щодо «вони жили довго і щасливо» перетворили на жарт, і Лора почувалася так, немов з неї посміялися.

Фредді взяв її за руку й розвернув обличчям до себе:

— Заклад закладом, але я людина слова!

Лора вихопила руку. Тієї миті всі сумніви щодо їхніх стосунків, увесь страх невдачі й розчарування, усі думки про власну недосконалість виринули на поверхню, щоб улаштувати справжню бурю.

— Не хвилюйся, — вибухнула вона, — тобі не знадобиться план втечі! Я цілком свідома того, що в цих стосунках намагаюся стрибнути вище від голови!

— Ух, як закрутила, — тихо відповів Фредді. — Значить, ми «стрибаємо вище від голови».

Він намагався якось угамувати вихор почуттів, який охопив Лору, але вона його не слухала.

— Не треба мені доброчинності! Бідолашна Лора! Та вона вже й немолода! Не змогла вберегти чоловіка від коханки, і її єдине побачення за роки завершилося катастрофою, так ти думав, Фредді? Візьму її, хай відчує, що хоч чогось варта, а потім, коли трапиться хтось кращий, тихо розійдемося!

Немов та пташка, що заплуталася в тенетах звіролова, чим більше Лора боролася зі своїми емоціями, тим більше заплутувалася. Вона знала, що несправедливо звинувачує Фредді, але просто нічого не могла з собою вдіяти.

Полетіли образи і дорікання, а Фредді мовчки чекав, коли вона опанує себе. Нарешті Лора обернулася, щоб іти в дім, а він озвався до неї: