Читати книгу - "Хранитель забутих речей"

149
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 79 80 81 ... 92
Перейти на сторінку:

— Лоро! Заради Бога! Чи ти не бачиш, як я кохаю тебе? І я збирався освідчитися тобі, — він сумно похитав головою. — Треба було все спланувати. Але Саншайн випередила мене.

Лора зупинилася на порозі, та не змогла змусити себе обернутися до нього, нарешті, краючи собі серце, вона вимовила відчайдушну подяку за ці його слова:

— Я б відповіла «ні».

Коли Лора зайшла до будинку, мовчазні сльози котилися її обличчям, а десь у темряві трояндового саду було чути чиїсь ридання.

Розділ 47

Юніс

2013


Порша влаштувала печиву пишний похорон. Вона бажала для цього дійства Собор Святого Павла чи Вестмінстерське абатство, але виявилося, що навіть її непристойного багатства не досить, щоб купити таку честь, отож вона зупинилася на бальній кімнаті розкішного готелю в Мейфері.[85] Юніс сиділа ззаду на призначеному для неї кріслі, що, як і всі інші крісла в цій кімнаті, було декороване вишуканим бантом із чорного шифону, і роздивлялася шикарну обстановку. Ця зала й справді приголомшувала — вигнута дерев’яна підлога, старовинні дзеркала від підлоги до стелі, відголоски «Лакримози»[86] Моцарта в прохолодному повітрі, досконала акустика. Або, може, Порша запросила Лондонський філармонічний оркестр і Лондонський симфонічний хор, які підспівували десь за лаштунками. Люстри відображали гігантські букети екзотичних лілій і орхідей, які купчилися на полицях і п’єдесталах, схожих на трифідів-альбіносів.[87]

Юніс прийшла з Ґевіном, шкільним товаришем Бомбардира, який заробляв собі на життя, стрижучи, фарбуючи і завиваючи волосся як справжніх, так і фальшивих знаменитостей. Його список клієнтів став основною причиною, чому Порша зволила його запросити.

— Чорт забирай! — прошепотів Ґевін собі під ніс. Ну, майже під ніс. — Що за збіговисько?! Більшість цих людей не знали Бомбардира з Бардота.

Він презирливо усміхнувся фотографу, який тинявся туди-сюди проходом між рядами сидінь, клацаючи час від часу «скорботних», яких могла упізнати публіка. Порша продала права на висвітлення події глянцевому журналу, який інтелігентна жінка могла читати хіба що в перукаря. Місця посіли здебільшого друзі, соратники і підлизи самої Порші, випадкові знаменитості розріджували юрму, неначе рідкісні блискітки, що сяяли то там, то тут на темній нецікавій сукні. Друзів самого Бомбардира посадили позаду біля Юніс і Ґевіна, мов театралів на гальорці.

Посеред кімнати на столі, оздобленому квітами, стояла урна. Обабіч урни розташовувалися гігантських розмірів фотографії Бомбардира в рамці («Він би ніколи не обрав цю, — прошепотів Ґевін. — Тут зачіска просто жахлива».) і дитяча світлина Бомбардира й Порші, Порша сидить на рамі його велосипеда.

— Їй неодмінно треба впхати і свою пику в рамку, чи не так! — пхикнув Ґевін. — Не змогла дозволити брату побути зіркою хоч би на власному похороні. Але я принаймні змусив її запросити справжніх друзів Бомбардира і внести в програму цього лайна дещо особливе, що Бомбардирові сподобалося б.

Юніс вражено запитала:

— Як це тобі вдалося?

Ґевін усміхнувся:

— Шантаж. Я пригрозив, що піду в газети, якщо вона цього не зробить. «Егоїстична сестра зневажила передсмертну волю брата» — такий заголовок не припав би до серця її видавцю, і вона про це знає. До речі, а де це Пишноголовий Брюс? — він обвів поглядом ряди голів попереду, шукаючи порушника гарного смаку.

— О, я думаю, він з’явиться з Поршею, — відповіла Юніс. — Що ти робиш?

Ґевін виглядав неабияк задоволеним.

— Це сюрприз, але я дам тобі підказку. Пам’ятаєш весілля на початку «Реальної любові»,[88] де оркестранти ховаються серед присутніх гостей?

Перед тим як він устиг пояснити, музика змінилася, і Порша з її почтом вже мчала проходом під «О Fortuna» з «Карміни Бурани». Вона надягла білий брючний костюм від Армані і крислатий капелюшок розміром з тракторне колесо, замотаний чорним плямистим мереживом.

— Святий Ісусе! — пхикнув Ґевін. — Можна подумати, що вона збирається заміж за Міка Джаґґера.

Він схопив Юніс за руку, заледве стримуючись від реготу. Очі Юніс наповнилися сльозами. Сльозами сміху. Вона жалкувала, що тут немає Бомбардира і ні з ким розділити такі приємні хвилини. Юніс шкодувала, що взагалі не знає, де Бомбардир зараз. Вона ще не сказала Гевіну. Чекала на слушну мить. Програма виявилася несподівано розважальною. Дитячий хор місцевої школи — приватної і дуже ексклюзивної — проспівав «Over the Rainbow»,

1 ... 79 80 81 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хранитель забутих речей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хранитель забутих речей"