Читати книгу - "Усі царства іншого світу, Лариса Лешкевич"

– Ви надто багато патякаєте, Ваша Величносте і  надто мало думаєте! –  Веда з гуркотом відсунула важкий стілець, навмисне зачепивши Када по нозі і встала з-за столу, – Тому залиште ваші голосні заяви при собі! Я дістануся тому, кому сама захочу і в тому світі, який сама виберу,  запам'ятайте це міцно!

Скинувши голову, вона урочисто обійшла стіл і, наблизившись до Нелемотуллафа, граціозно підхопила його під лікоть.

–  Ходімо, Туле! Розкажеш усе, що збирався.

– Батьку! – розгублено і безпорадно вигукнув Кад, потираючи забите стегно.

– Нехай поговорять, біди в тому немає, – відповів король, збираючи грізні зморшки над сивими, кудлатими бровами.

– Повертайся, – Нелемотуллаф зупинив Веду в напівтемряві коридору, повернув обличчям до себе і ніжно обхопив долонями її зап'ястя, – Повертайся і живи в мене. Ніхто не наважиться заперечити, якщо це буде твоє рішення!

– Хочеш обговорити це прямо тут? – озирнувшись на всі боки, уточнила Веда.

Вона навіть зраділа його раптовій появі,  бо якимось шістдесят шостим чуттям розуміла, що Нелемотуллаф  не бреше.

–  Я говоритиму про це де завгодно. Мені байдуже, хто нас почує.

– Ідемо до кімнати.

– Немає різниці, моя принцесо. Кожне приміщення у замку прослуховується.

– Нехій! Я дещо зрозуміла…

Вона пропустила Нелемоттулафа в кімнату, зачинила двері і, зосередившись, оточила простір непроникною пеленою, яка не пропускала жодного звуку.  Така проста магія давалася їй все легше і легше, і вже не вимагала особливих енергетичних витрат.

– Якщо тільки чари драконів не пересилять мої! – сказала вона, жестом запрошуючи Тула сісти в золоте крісло, вкрите дивовижними пурпуровими шкурами, – до того ж я не знаю, як довго це триватиме.

– Ти використовувала магію слів? – спитав він.

– Так. Гуфа бовкнула, що дракони її розгубили, то я й подумала… Склала в голові віршик-заклинання…

– Правильно подумала. Ти вправно вчишся.

Нелемоттулаф стомлено опустився в запропоноване крісло і якусь мить захоплено дивився за вікно, де ясна сонячна тінь стрімко змінювалася милісто-сірою: наближалася гроза. Вдалині, за горами, вдарили перші гуркоти грому. Шквальний вітер увірвався до кімнати і заплутався, загудів у важких складках балдахіна.