Читати книгу - "Твій на місяць, Анастасія Соловйова"

37

Набридливий дзвінок повертає мене в реальність. Тягнуся до телефону і відразу ж офігіваю: що знадобилося Ксю в неділю о дев'ятій ранку? Вона ж сова, спатиме до полудня.

— Так, — сонно відповідаю подрузі.

— Асю, все пропало! — волає Ксю. — Ти уявляєш: мою сукню купили! Її більше не продають, а інші варіанти мені не подобаються. Що робити?

— Яке плаття, Ксю?

— Весільне! Кольору айворі, як я хотіла. Ти хіба не пам'ятаєш?

— Щось пам'ятаю.

— У більшості магазинів продається повна хрінь, я хотіла саме цю сукню. Але її вже немає. Щось пристойне можна лише у столиці знайти. Асю, поїдеш зі мною?

Від несподіванки я схоплююся з ліжка і приголомшено дивлюсь на всі боки. Я не в гуртожитку, це добре. Поруч спить Рома. Він смішно кривиться і перевертається на правий бік, щоб не чути мою розмову з подругою.

Ступаю босими ногами на прохолодну підлогу, зачиняю за собою двері і відповідаю Ксю вже на кухні:

— Чекай, навіщо їхати прямо зараз? У тебе весілля за півтора місяці! Встигнеш плаття придбати.

— А якщо я в Києві не знайду нічого хорошого? Чи всі гарні плаття хтось інший купить? Ні, я не збираюся так ризикувати. Давай забронюємо місця на найближчий автобус, і вже в обід будемо в столиці.

— Відмінний початок неділі, — бурмочу я. — Данило ж має машину, нехай він нас відвезе.

— Ми вчора в пабі гуляли, тому він не може вести машину, його після трьох келихів пива сильно пробрало, — сміється Ксюха. — Вчора я вперше почула, як Данька співає. Так весело було.

— Ви найміцніше пиво брали?

— Ага, воно гірке, як полин, але добре вставило. Я з цими передвесільними турботами нервуюся щодня, нічого не встигаю. Тож ми розслабилися на свою голову.

— Ще тільки початок лютого, — посміхаючись, визираю у вікно. Сонце боязко світить крізь блідо-сірі хмари, засніжена вулиця спокушає на прогулянки. — Встигнете все підготувати.

— Сподіваюся. Так що, Асю, о котрій годині ми їдемо?

— Почекай. Якщо Данило не може сісти за кермо, тоді я Рому спитаю. Він учора не пив.

— А він погодиться? — із сумнівом питає Ксю. — І звідки ти знаєш, що він робив учора? Чекай, ти зараз з ним?

— Так. Я цілий тиждень ночую у Роми.

— Триндець! — кричить подруга. — І ти мовчала? Чому?

— Збиралася під час особистої зустрічі тобі все розповісти. Але в універі ти давно не з'являлась.

— Справедливо, — зітхає Ксю. — Отже, наступного тижня ми йдемо в паб і ти мені все розповідаєш у найдрібніших подробицях! Ясно?

— Так точно, мій капітане.

— А поки що запитай Романа, чи згоден він відвезти нас до Києва. Чекаю на дзвінок, — подруга відключається, а я вмиваюся, заварюю каву, ставлю чашки на піднос і повертаюся до спальні.

Рома спить на животі, права рука лежить під подушкою, ковдра сповзла, оголивши подряпану спину та пружні сідниці. У роті відразу стає сухо. Ставлю піднос на стіл, пірнаю в ліжко і притискаюся до Романа. Цілую його лопатки, тонкі червоні смуги, спускаюся нижче і грайливо кусаю праву сідницю.

— Дограєшся, — чую хрипкий голос і вмить опиняюся під гарячим тілом Романа. Він нависає наді мною, посміхається.

— Ти не спав?

— Ні, чекав, коли ж ти на мене накинешся, — його погляд сповзає на мої губи, рука тим часом блукає тілом.

— А я тебе розбудити намагалася, — невинно моргаю.

І тут же ахаю, відчувши животом його збудження. Обвиваю шию Романа і ковзаю язиком по його теплих губах, проникаю всередину, миттєво спалахуючи від одного поцілунку. Розсовую ноги, завмираю в передчутті, поки він шарудить фольгою. Входить швидко, на всю довжину, і я схлипую, зовсім забувши про дзвінок подруги.

— Кава охолола, — через цілу вічність я ліниво обмацую холодний кухоль і радісно жмурюся. — Але ранковий секс бадьорить краще за будь-який напій. Ромо, ти взагалі не втомлюєшся? Кожен день ми займаємося сексом, та ще й кілька разів підряд буває.

— Не розумію, невже ти скаржишся? — він посміхається, а я кидаю подушку в його самовпевнену фізіономію.

Оглядаю кімнату і помічаю самотній телефон на столі. Чорт! Ксюха! Як довго вона чекає на мій дзвінок?

— Ромо, я ж із Ксю розмовляла. Вона в дикій паніці: скоро весілля, сукня не куплена, життя-біль і все в цьому дусі. Збирається їхати до столиці прямо сьогодні. Ти зможеш нас відвезти?

— Жінки, що у вас у голові відбувається? — сміється Роман. — До весілля купа часу!

— Ксю знає, але все одно нервує. Я теж не розумію цієї передвесільної метушні, але подругу підтримати зобов'язана.

— А як без метушні підготуватися до такої відповідальної події? — іронізує Рома.

— Та ніяк. Вирушили до найближчого РАЦСу, розписалися, набухались в улюбленому закладі, а вранці поїхали в аеропорт.

— Без клятв? Без сукні? Без першого танцю наречених? А як же традиції: коровай відкушувати, підв'язку зубами стягувати, конкурси безглузді влаштовувати, кричати "Гірко" до хрипу в горлі?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍