Читати книгу - "Волден, або Життя в лісах"

205
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 78 79 80 ... 96
Перейти на сторінку:
тілі виразні й випнуті надбрівні дуги вказують на відповідну глибину думки. При вході ж до кожної нашої затоки є мілина і відповідний нахил, і кожна з цих заток дає нам прихисток на певний час, затримуючи в межах своїх берегів. Зазвичай ці нахили не довільні: їхній рельєф, кут і напрям визначають прибережні миси й прадавні підйоми. Коли ж така піщана коса поступово підвищується внаслідок штормів, припливів, течій чи обміління, а потім урешті виходить на поверхню, те, що було спершу гаванню для думок, стає окремим озером, відрізаним від океану, де думка починає диктувати власні умови — можливо, навіть перетворюється із солоної на прісну, стає морем питної води, мертвим морем чи болотом. Чи ж не можемо ми припустити, що з приходом на світ кожної нової людини десь виринає на поверхню така піщана коса? І справді, з нас такі кепські навігатори, що думки наші здебільшого бовтаються при узбережжі без гаваней, знайомі тільки з мілкими бухточками заток поезії, а чи стернують до людних портів і сухих доків науки, де їх просто рихтують і пристосовують до цього світу, і жодні природні течії не нададуть їм неповторності.

Що ж до притоків і відтоків Волдену, то я не виявив жодного джерела води, крім дощу й снігу, а втрачає він воду, здається, лише завдяки випаровуванню; але, можливо, я й виявив◦би джерела за допомогою термометра на волосіні, адже вода, впадаючи в ставок, напевно, влітку була б найхолодніша, а взимку найтепліша. Коли взимку 1846/47 року на ставку різали лід, робітники, які складали крижини на березі, відмовилися від кількох партій, бо ті виявилися недостатньо товстими, аби скласти їх із рештою; виявилося, що на маленькій ділянці ставка крига на два-три дюйми тонша, ніж деінде, тож, за припущеннями робітників, там під водою б'є джерело. Вони показали мені й інше місце, назване «роп'яною дірою», крізь яку ставок витікає попід пагорбом на сусідню луку, — робітники підштовхнули мене туди на крижині, щоб я подивився. То була маленька порожнина на глибині десяти футів; якщо вони не знайдуть гіршої пробоїни, то, можу припустити, ремонтувати ставок не доведеться. Один робітник запропонував перевірити, чи така роп'яна діра справді сполучається з лукою, піднісши до отвору якийсь кольоровий порошок чи тирсу, а тоді підставивши ситечко до джерела на луках, аби піймати принесені течією часточки.

Доки я робив заміри, крига, яка сягала шістнадцяти дюймів завтовшки, розгойдувалася від вітерцю, як вода. Усі знають, що на кризі не можна використовувати ватерпас. За род від берега найбільше коливання криги, заміряне за допомогою ватерпаса на суші й жердини з поділками на льоду, складало три чверті дюйма, хоча крига, здається, міцно примерзла до берега. Посередині коливання, напевно, ще суттєвіше. Хтозна: можливо, якби в нас були достатньо чутливі інструменти, ми змогли б виміряти навіть коливання земної кори. Коли ж я ставив дві ніжки ватерпаса на берег, а третю на лід і саме над нею розташовував вічко, то найменші коливання криги складали різницю в кілька футів на дереві по той бік ставу. Коли я почав прорізати у кризі отвори, щоб виміряти глибину, на льоду, притопленому глибоким снігом, було три-чотири дюйми води; але вода одразу почала стікати в ці отвори й цебеніла ще два дні, підточуючи кригу по обидва боки й суттєво, хоча й не вирішально, доклавшись до осушення поверхні ставу; адже, стікаючи вниз, вода підіймала лід. Я мовби прорізав у дні корабля дірочку, щоб спустити воду. Коли ж така ополонка замерзає, а потім починається дощ, то свіжа гладенька крига на ній вкривається зсередини прегарним темним візерунком, що трохи нагадує павутину; цей орнамент, утворений потоками води, які стікають зусібіч до центру, можна назвати крижаною розеткою. А◦ще, коли крига вкривалася мілкими калюжами, я інколи відкидав подвійну тінь, так що одна стояла на голові в другої: одна — на кризі, а друга — на деревах чи пагорбі.

*

Розважливий господар приходить на ставок по кригу, щоб охолодити свої літні напої, ще в січні, коли стоїть холоднеча, а плесо вкривають товсті шари снігу й міцного льоду; приголомшлива, ба навіть героїчна то мудрість — передбачити липневу спеку й спрагу в січні, коли всі кутаються в товсті шуби й рукавиці, а багато інших потреб досі не задоволено. Може, він не збирає скарбів на сім світі, щоб охолодити напій на тім. Господар ріже й пиляє замерзлий став, знімає дах з оселі риб і везе геть їхню стихію й повітря, міцно припнувши ланцюгами до кілків, як в'язанки дров, крізь зимове повітря до зимного льоху, де лід студитиме літо. Здалеку крига, коли її везуть вулицями, має вигляд ствердлої блакиті. Весела то була порода, ті кригорізи, грайлива й завзята; коли я приєднувався до них, вони часто запрошували мене до роботи, зазвичай щоб я підпилював брили знизу.

Взимку 1846/47 року на наш став одного ранку прибула сотня чоловіків гіперборейського походження з повними возами неоковирного фермерського реманенту, санками, плугами, сіялками, ножами для торфу, лопатами, пилками й граблями. Кожен із них був озброєний посохом, загостреним з обох кінців, — такого не описано ні в «Фермері Нової Англії», ні в «Рільникові». Не знаю, нащо вони прийшли: чи то сіяти озиме жито, чи то садити ще якусь культуру, нещодавно завезену з Ісландії. Добрив не привезли, тож я був подумав, що вони, як і я, дійшли висновку, що ґрунт тут достатньо довго стояв під паром, тож досить зняти верхній шар. Кажуть, джентльмен-фермер, який задумав цей план, хотів подвоїти свої статки, що, наскільки мені відомо, і так складали пів мільйона; але щоб накрити кожен свій долар іще одним доларом, він злупив останню сорочку, ба ні, саму шкіру з Волденського ставка посеред лютої зими. Робітники одразу взялися до праці — орали, сапали й розорювали, і все з таким похвальним ладом, ніби вирішили створити тут взірцеву ферму; коли я придивився, що то за зерно вони сіють у борознах, товариство раптом підчепило на гак саму цілину і, різко смикнувши, відірвало від піску, чи то пак води, адже ґрунт тут непевний: власне, всю terra firma вони забрали і потягнули геть санками. Тоді я дійшов висновку, що вони ріжуть торф на болоті. Так ці робітники, що скидалися на зграйку арктичних снігових птахів, приходили і йшли щодня під гучний вереск локомотива, який віз вантаж далі в якісь полярні землі. Однак інколи скво Волден мстилася: робітник, що відстав від саней, бувало, підковзувався й провалювався у тріщину в землі просто в Тартар. Такий чолов'яга, який

1 ... 78 79 80 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Волден, або Життя в лісах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Волден, або Життя в лісах"