Читати книгу - "Волден, або Життя в лісах"

205
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 79 80 81 ... 96
Перейти на сторінку:
щойно був сміливцем, раптом змалівши до однієї дев'ятої чоловіка й майже розпрощавшись із тваринним теплом, радо шукав прихистку в мене в хаті й погоджувався, що є певні чесноти й у грубки; а бувало, що мерзла земля відривала шмат залізного лемеша, а чи плуг застрягав у борозні, і тоді його доводилося вирізати.

Якщо говорити буквально, сотня ірландців з наглядачами-янкі щодня приїздила сюди з Кембриджа добувати лід. Вони розрізали його на шматки у добре відомий спосіб, тож немає потреби той спосіб описувати, санками витягали на берег, стрімко підіймали на платформу гаками й лебідками, що їх урухомлювали коні, і складали, як мішки борошна, біч-о-біч, ряд за рядом, як міцні підвалини обеліска, що мав сягнути хмар. Вони розповідали, що вдалого дня можуть добути до тисячі тонн — такий урожай з одного акра. Сани, повторюючи раз у раз той самий шлях, лишали на кризі, як і на terra firma, глибокі сліди, а коні постійно під'їдали овес з брил льоду, в яких вирізано заглибини. Робітники складали крижини просто неба горами десь із тридцять п'ять футів заввишки й площею шість-сім родів і обгортали сіном, щоб не підпускати повітря, адже вітер завжди тепліший за кригу, тож, віючи між брилами, проточує в них великі порожнини, лиш подекуди лишаючи кілки чи підпори, і врешті ціла гора обсипається. Спершу ця купа скидалася на величезний блакитний форт чи Вальгалу, але коли робітники починали затикати щілини в ній жорстким луговим сіном, а те вкривалося памороззю й бурульками, гора перетворювалася на старі, порослі мохом і кригою руїни з блакитного мармуру, палац самого пана Зими, того старого, що його бачимо на обкладинках рільничих альманахів, хижу, де він мовби збирається залягти у сплячку на літо. Робітники підрахували, що не більше двадцяти п'яти відсотків криги сягне місця призначення, а ще два-три відсотки пропаде при перевезенні. Більшій частині цієї гори судилася не та доля, на яку сподівалися робітники, адже вона навіть не потрапить на ринок: хтось вирішить, що лід неналежно зберігається, містить більше повітря, ніж зазвичай, чи відмовиться ще з якоїсь причини. Врешті цю гору, яку нарізали взимку 1846/47 року (складала вона, за оцінками, десять тисяч тонн), накрили сіном і дошками. Дах з неї зняли наступного липня й частину повезли геть, а решта навіть на сонці простояла ціле літо та наступну зиму й остаточно розтанула аж у вересні 1848 року. Так ставок отримав назад більшу частину своєї води.

Волденська крига, як і вода, зблизька має зеленавий відтінок, але здалеку міниться прегарною блакиттю, і її навіть за чверть милі можна легко відрізнити від білої річкової криги чи зеленкуватого льоду певних ставків. Інколи більша брила зісковзує із саней кригоріза на сільській вулиці й тиждень сяє там, як величезний смарагд, привертаючи увагу всіх перехожих. Я зауважив, що та частина Волдену, яка в рідкому стані зеленава, замерзнувши, з того ж ракурсу видається блакитною. Ями навколо Волдену взимку інколи наповнюються зеленавою водою, як у ставку, але вже наступного дня замерзають і теж стають блакитними. Можливо, вода і крига завдячують своєю блакиттю світлу й повітрю в них: найпрозоріші брили — найблакитніші. Лід — цікава тема для роздумів. Кажуть, що у льодівнях над Свіжим ставом траплялися брили, які й за п'ять років мали вигляд новісіньких. Чому вода у відрі швидко псується, а замерзлою не втрачає питних властивостей? Часто кажуть, що саме в цьому полягає різниця між почуттями й інтелектом.

Отже, я шістнадцять днів спостерігав з вікна, як сотня робітників працює, мов рільники-трударі з возами, кіньми й різним начинням — чим не картинка з першої сторінки фермерського альманаху; щоразу, визираючи з вікна, я згадував байку про жайворона й женців, притчу про сіяча і тому подібне; вони вже всі пішли, а ще за тридцять днів я, імовірно, з того ж вікна вдивлятимуся в морську зелень чистої волденської води, де відбиватимуться хмари й дерева. Вода насичуватиме повітря випарами, і ніде не лишиться й сліду, що колись там ступала нога людини. Можливо, я побачу, як самотня гагара пірнає й розпушує пір'я, а рибалка-відлюдник на човнику, як листок на воді, вдивляється у своє віддзеркалення у хвилях, там, де ще недавно гарувало на тверді сто чоловіків.

Мені здається, що мешканці спекотних Чарлстона і Нового Орлеана, Мадраса, Бомбея й Калькути п'ють з моєї криниці. Вранці я омиваю свій розум приголомшливою космогонічною філософією Бгаґавад-Ґіти, що від її укладання минув не один божий рік і проти якої наш сучасний світ та його письменство видаються нікчемними й банальними; ця піднесена філософія така далека від наших уявлень, що, певно, відсилає до якогось ранішого стану буття. Я відкладаю книжку і йду до своєї криниці по воду, аж раптом зустрічаю служку браміна, священника Брахми, Вішну й Індри, який досі сидить у своєму храмі над Гангом і читає Веди чи мешкає при підніжжі дерева й має лише шкуринку хліба й глек води. Я зустрічаю його слугу, який прийшов набрати води для свого пана, і наші відра, так◦би мовити, б'ються одне об одне в криниці. Чисті волденські води змішуються зі священними водами Гангу. З ходовим вітром вони плинуть повз казкові острови Атлантиди й Гесперид маршрутом Ганона, пропливши повз Тернат, Тидор і вхід до Перської затоки, тануть під тропічними вітрами індійських морів, а тоді їх вивантажують у портах, яких не бачив на власні очі навіть сам Александр Македонський.

Весна

Коли кригорізи вирізали на плесі широкі ополонки, крига зазвичай скресала раніше, адже розтривожена вітром вода навіть за холодної погоди трощить лід навколо. Але того року Волден вбрався в нові товсті шати замість старих. Тут крига скресає пізніше, ніж на інших ставках, — і через більшу глибину, і тому, що через Волден не тече струмок, який розтоплював◦би й тривожив лід. Я ще не бачив, щоб крига танула посеред зими, навіть у 1852/53 році, який став таким суворим випробуванням для інших ставків. Зазвичай лід тане близько першого квітня, на тиждень чи й десять днів пізніше, ніж на Флінтовому ставку чи Фер-Гевені, і спочатку він зникає при північному березі, у мілкіших частинах, які й замерзають першими. Волден промовистіше свідчить про зміну пір року, ніж будь-які інші ставки навколо, бо на нього найменше впливають тимчасові коливання температур. Кілька холодних днів у березні можуть сповільнити зникнення криги на інших ставках, але температура Волдену підвищується майже безперешкодно. Опущений у воду посередині Волдену термометр 6 березня 1847 року показав 0°, тобто точку

1 ... 79 80 81 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Волден, або Життя в лісах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Волден, або Життя в лісах"