Читати книгу - "Земля мертвих"

що містило в собі звинувачення.

Але Клаудія підвелася й попросила опитати «свідка».

Метр Мюллер уперше зняла з себе маску стриманості.

— Якщо я правильно зрозуміла, — промовила вона, — до 3 липня у вас не було жодної версії.

— Я щойно це пояснив, — огризнувся він.

— Насправді у вас ніколи не було жодної версії.

— Прошу?

— Якби капітан Жакмар — а вчора ми мали нагоду пересвідчитися в його завзятості й неупередженості — не поділився з вами своїми підозрами, ви й не поглянули б у бік Філіппа Собєскі.

— Капітан звернув увагу на збіги між злочином 1987 року й нашою справою. І виконав поліційний обов’язок, коли вирішив прийти й доповісти, а ми виконали свій і розпочали пошуки в цьому напрямку.

— Тож досить лише завітати до вас і поділитися химерними враженнями, аби вплинути на хід розслідування?

— Аж ні. Характеристика Філіппа Собєскі збіглася з описом убивці.

— Під час розслідування ви про злочинця нічого не знали. Ним міг виявитися будь-хто.

— Ні. Убивство Софі Серейс мало особливий почерк.

— Отже, ви вирішили, що почерк був той самий, що й у вбивці в Лез-Опіто-Неф?

Корсо відповів мовчанкою. Ще напередодні всі зрозуміли, що між двома злочинами немає нічого спільного.

— Нам здалося, що неабияка подібність полягає в тому, що обидві жертви були зав’язані вузлами, білизною…

Клаудія схопила аркуш і замахала ним під носом Корсо. Він мимоволі відсахнувся.

— Ось список убивств від початку 1987 року, коли для скручування жертв використовували їхню білизну.

Звідки в неї ці дані? Він провів такі самі пошуки, але так нічого й не знайшов: fuck![94]

— У Франції?

— У Європі. Що вам заважало розширити пошук за межі нашої країни? Убивці також мандрують світом.

— Ідеться не лише про вузли. Собєскі схильний до насильства й імпульсивних дій, а тому відповідає характеристиці вбивці. Дідько, він же понівечив Крістін Вуґ!

— І зробив це безладно. Геть не так продумано, як у випадку двох останніх убивств.

Корсо не відповів. Марна річ.

— Тож ви завітали до Філіппа Собєскі й опитали його, — продовжила вона й підійшла ближче. — І він погодився?

— У нього не було вибору.

— Еге ж. Одного дня ви подзвонили в його двері, хоча у вас не було жодного доказу, й опитали щодо двох убивств, до яких він явно не був причетний.

— Собєскі добре знав потерпілих.

— І не лише він.

— У тюрмі він займався бондажем.

— Вузли, якими злочинець прив’язував жертви, не мають нічого спільного з цією дисципліною.

— Ми відшукали його скетчбук у льосі, суміжному з приміщеннями «Сквонка».

— Обвинувачуваний ніколи й не заперечував, що відвідував клуб. Намалював чимало стриптизерок, і не всі вони були замордовані. Ви поліціянт і повинні бачити різницю між малюнком і вбивством.

Корсо відчув, як під пальцями, що стискали поруччя, виступив піт — найбільше він побоювався, що Клаудія згадає перший невдалий арешт Собєскі. Але їй було, очевидно, невигідно каламутити воду. Комп’ютер у художника вилучили, і ніхто не знав достеменно, чи містилися в ньому знімки, що начебто були вкрадені з першого місця злочину. Утім, моторошна цікавість Собєскі до трупів і жаских сцен геть не слугували йому на користь.

Стефан кинувся в останню контратаку:

— Але ж не всі художники є прихильниками таланту Ґойї, і не в усіх у майстерні зберігаються репродукції Pinturas rojas.

— Коли ви того дня дзвонили в двері, то ще цього не знали.

Мимоволі Корсо вдарив об поруччя кулаком.

— Годі! Відповіді знаходять, тому що ставлять запитання, а не навпаки.

— Припустимо, — проказала вона й подалася назад. — Але Собєскі мав алібі для обох убивств, хіба не так?

— Так. Ми відразу це перевірили.

— Тоді навіщо ви продовжили вести розслідування в тому ж напрямку?

Тонкий натяк на стеження, яке він влаштував у Англії. Ще один камінь у його город. Але тут Клаудії слід було просуватися обережно: вбивство Марко Ґварніері, хай його справу й не розглядали в цьому суді, могло погіршити стан речей для самого Собєскі.

— Для нас головне не покладатися на очевидність, — відказав він після недовгого мовчання.

Клаудія Мюллер зробила кілька кроків, — мовляв, замислилася. Вона обмірковувала, відшліфовувала кожний рух — написаний заздалегідь сценарій мав закінчитися виправдувальним вироком для її клієнта. Геть не проста, але гарна.

— Отож, — промовила вона й різко зупинилася перед ним, — коли у вас нічого немає, ви поводитеся так, ніби у вас щось є, а коли у вас щось є, — як, наприклад, алібі для обвинувачуваного, — ви поводитеся так, ніби у вас нічого немає.

Корсо заметушився всередині невидимого кола, що вона йому намалювала.

— До чого ви ведете?

Вона ступила крок до нього.

— Я хочу довести представникам суду, що ви як слідчий більше керуєтеся інстинктами, ніж об’єктивним фактами. Завжди були переконані у винності Собєскі. Простими словами — «чистої води дискримінація».

— То що? — недоречно прохопилося в нього. — Слідство довело його провину…

— Мушу нагадати вам норми закону, коменданте. Філіпп Собєскі вважається невинним до моменту проголошення вироку. Ми задля цього тут і зібралися: маємо визначити, винний він чи ні.

Корсо затупцював. Він почувався заручником за огорожею.

— Слідство провели бездоганно, — обурився він. — Воно ґрунтується на речових доказах, які в рамах розслідування очевидного злочину дали міцну підставу вважати Філіппа Собєскі винним.

Він чітко вимовив кожне слово, наче переляканий учень, що торохтить завчений урок, не розуміючи в ньому ані слова.

Він уже очікував наступного випаду з боку Клаудії Мюллер, але вона лише кинула:

— Дякую вам, коменданте.

Корсо розплющив очі. Він зажмурився, наче приречений на страту, якого заштовхнули до розстрільної роти. Але ніхто так і не вистрілив. Його помилувано з ласки вищих сил.

Справді найгірше таки сталося: всі зрозуміли, що Корсо «вирішив», нібито Собєскі винний ще перед тим, як у нього з’явилися докази. І тепер метр Мюллер зловтішно чіплялася до всього, до кожної подробиці, в якій звинуватили Собєскі.

Мимохіть Корсо пригадався процес над О. Дж. Сімпсоном, американським футболістом, якого запідозрили у вбивстві колишньої дружини та її приятеля. Достатньо було довести, що слідчий був расистом, аби підірвати довіру до всієї доказової бази. На щастя, ще до цього не дійшло, але прихована протидія вже розпочалася.

У глибині душі Стефан передчував інше. Клаудія Мюллер