Читати книгу - "Земля мертвих"

намагалася зараз довести, що комендант Корсо прислухався лише до свого «інстинкту» й не захотів принаймні відірватися від очевидних фактів, що йому підкинули, та зазирнути далі.

Сумнозвісна постановка, на яку Собєскі посилався вже рік, сидячи в тюремній камері.

Якщо адвокатеса припинила наступ, значить, у неї є вагоміші аргументи. Справжній убивця.

«Не переймайтеся. Він буде з нами в суді. Лише не забудьте після засідання його заарештувати».

68

Далі цього ранку говорили про жертви. Їх відрекомендували близькі друзі, здебільшого стриптизерки. Побіжно описали недоліки Софі Серейс і Елен Десмора: в залі суду, як на цвинтарі, повага до померлих стримує бажання розводитися про їхні вади.

Після сніданку пішла важка артилерія, виступали свідки від потерпілої сторони: фахівці, науковці, хлопці з Криміналістичного обліку, історики мистецтва. У цій справі не було жодних свідків, які б щось бачили або чули й могли б звинуватити Собєскі безпосередньо. Були тільки речові докази — «тільки», бо ними завжди легко маніпулювати…

Близько 15:30 хода завершилася. Показали презентації Powerpoint, схеми, дані хімічного аналізу, математичні формули, зіставили картини та зробили чимало інших нудних речей. Навіть виступ Матьє Веранна міг би приспати кокаїнового наркомана, що потерпає від безсоння. Але тільки той, хто взагалі відключився, не зрозумів би, що в майстерні на вулиці Адрієна Лесена аж роїлося від органічних слідів Софі Серейс і Елен Десмора, а також інших невідомих жінок.

Тож головне було досягнуто.

Філіпп Собєскі закатував обидві жертви у своєму підпільному сховку й згодом перевіз їх туди, де вони були знайдені влітку 2016 року, але досі було незрозуміло, як він це здійснив, адже ніякої автівки не виявили, а сам художник водити машину не вмів. Проїхали.

Мордував він їх годинами, зв’язавши білизною і встромивши голови в лещата. Понівечив і спостерігав, як вони задихаються в зашморгах і, відбиваючись, конають від болю. Слухачі аж заклякли, коли почули останні деталі. Корсо спостерігав за присяжними з певною зловтіхою: вони насправді перелякалися, Собєскі загрожувало довічне ув’язнення.

А тоді виступили свідки з боку захисту.

Юнона Фонтре переповіла свою нехитру історію. Голова нагадав їй, що вона перед тим заприсягалася. Студентка навіть не відповіла. Далебі, вона намертво вчепилася у власну версію: голову опустила, очі втупила в підлогу. Корсо відчував: вона мало не переконала присяжних. Юнона здавалася щирою й набагато кмітливішою за просте дівчисько, що закохалося в митця, який її спокусив.

Коп уважно спостерігав за нею. Вона досі носила капелюх-дзвіночок, який був модним у 20-ті роки, та мала дивацький, шикарно-хіпуватий вигляд. Але Корсо здогадувався: коли він опитував її вперше, щось, напевно, проґавив, адже вона, хоча й говорила правду, проте не всю. Причісувала версію.

Корсо волів би опитати її ще раз, але було запізно. Ані представники постраждалої сторони, ані прокурор теж не ризикнули поставити їй запитання. Вони, мабуть, і не звернули уваги на певну неузгодженість деталей або, ймовірніше, просто не хотіли надокучати відданій прихильниці художника. Так вони лише розлютять її, а вона ще запекліше відстоюватиме свою версію. Ми вже це чули, дякуємо.

Клаудія Мюллер теж нічого не спитала: мишка справила належне враження. Тепер усі були впевнені, що художник провів ніч у майстерні в обіймах студентки. Авжеж, речові докази були переконливими, але що можна порівняти з виразом обличчя, модуляцією голосу, присутністю живої людини?

А тоді виступила Діана Вастель.

Геть інша партитура.

Краса заможних. Корсо вона завжди здавалася пихатою й суворою. Буржуазія розкішних кварталів прекрасна, звичайно, але неприступна. Її бездоганність, штивність, гордовита байдужість відштовхують. Діана Вастель була іншою: кожне її слово, рух були просякнуті теплом і поступливістю. Вона нахилялася до вас і справді слухала — з повагою та цікавістю. Уся її постать свідчила про симпатію до співрозмовника. Вона здавалася набагато люб’язнішою, ніж тоді, коли вони вперше зустрілися. Зачіска під каре набрала м’якших обрисів, заокруглилася з боків. Риси обличчя, наче намальованого чорним вугіллям і білою крейдою, здавалося, хтось розтушував, позбавив різкості, розмив тіні навколо них… Сама її постава слугувала достойним взірцем того, як стримано поводитися в житті взагалі й перед законом зокрема. Принаймні жінка ніби й не помічала, що стоїть перед великою кількістю людей у залі. Якщо Юнона, міцно схопившись за поруччя, розмовляла із суддями вперто, Діана трималася на відміну від неї цілком природно.

Назвавши своє ім’я та прізвище, вік — прошу? — і фах — жодного, — вона заприсяглася «говорити без ненависті, страху, розповідати всю правду й нічого, крім правди», а тоді дала потрібні свідчення. У ніч з п’ятниці 1-го на суботу 2 липня, о 21-й годині вони з Собєскі пішли вечеряти в «Реле Плаза», що на проспекті Монтеня, відтак близько 23-ї подалися до неї додому, в особняк на проспекті Анрі Мартена, щоб присвятити час «інтимним стосункам». Художник залишив місце насолоди наступного ранку о 9-й, перед тим добряче поснідавши. Ось воно, солодке життя багатіїв!

Для сторони обвинувачення свідчення Юнони Фонтре було таким собі камінцем, закинутим у чобіт (і то досить великим камінцем). Але те, що розповіла Діана Вастель, вибухнуло, наче бомба: всі попередні закиди нараз перетворилися на порох. Якщо йняти віру словам королеви XVI округу, надалі стає неможливим вважати Собєскі вбивцею танцюристок зі «Сквонка».

— Як ви можете пояснити, що ваші свідчення повністю суперечать іншим матеріалам у досьє? — запитав голова Делаж.

— Я прийшла сюди не пояснювати, а розповідати, що відбувалося насправді в моєму житті, от і все.

— Чи розумієте ви, що свідчите під присягою?

— Я щойно заприсяглася. Мені ще замало років, щоб хворіти на Альцґеймера.

У залі пролунав сміх.

Голова дещо роздратовано вів далі:

— Є чимало формальних доказів, які вказують на те, що Філіпп Собєскі вбив Елен Десмора в ніч, коли ви, як кажете, були з ним разом. Що на це скажете?

Діана Вастель зітхнула, але не від того, що була розлючена, а через утому.

— Мені здається, це ваша проблема, а не моя.

Делаж поглянув на годинник: 16-та година. Для форми він спитав:

— Які стосунки ви підтримували з обвинувачуваним?

— Гадаю, це й так зрозуміло.

— Я питаю про ваші почуття до нього.

Діана Вастель усміхнулася — неймовірно лагідна пані. Вона належала до світу заможної буржуазії, мешкала в розкішному кварталі, а здавалася такою близькою і спокусливою.

— Ми відчували…

У її голосі бриніла мрійлива ніжність. І вперше вона повернулася до Собєскі. На ньому тепер був жовтий спортивний костюм, як із фільму «Вбити Білла». Він здавався маленьким