Читати книгу - "Ельф знахарці не товариш. Або квест з сюрпризом, Джуні Салем"

Кілька секунд в салоні стоїть мертва тиша. Саня не може відпустити руль. наче руки до нього приліпили суперклеєм, а всі інші мовчки переглядаються.  

-Це ж не те, що я думаю? - першою подає голос Лола і починає судомно смикати замок, щоб відкриту дверцята. - Прямо зараз викличу таксі! Як називається ця забурбелівка? 

Що в цю хвилину відбувається зі мною, я навіть не можу передати словами! Таке було тільки одного разу, коли я чекала хлопця після довгої сварки і не вірила в те, що він таки прийде. Мій теперішній хлопець прийти не може. Найбільш, чого я могла б чекати - це зустрічі в тому самому лісі напередодні Нового року - в час. коли знімають купол з міжсвіття. І вже точно це не могло б відбутися в березні посеред села на двадцять старих хат.

-Ти в нормі? - нарешті питає Саня і я киваю, хоча руки в мене трусяться. Треба порахувати до сорока і зробити дихальну гімнастику, як мені вчив інструктор з йоги! Прикриваю очі і починаю відлік. Малюю спокійні пейзажі, море, що набігає на берег і залишає доріжку з піни, сліди босих ніг на піску…

-Йокарний папідгут! - посеред острівця спокою голос Кості звучить, як Ієрехоньска труба. - Оце так нежданчик, Андрюха?! 

Я підскакую на місці наче на мене накинулось одразу кілька розлючених маленьких фей, серце стукає. як божевільне, а крізь заляпане грязюкою лобове скло я бачу до болю знайому зелену лускату куртку. Ноги мене не тримають, дозволяю хлопцям привітатися, а сама вибираюсь з машини та стаю осторонь. Доки Андріл, нарешті, переводить на мене погляд і крокує назустріч. 

Ці десять секунд здаються мені найдовшими в житті, наче до того. як я тону в його обіймах, проходить десять століть. Присутні остовпіло дивляться в наш бік, але мені все одно, що вони подумають! 

-Де ти вештався так довго? - шепочу, відчуваючи. як гарячі губи наближаються, щоб полонити мене солодким поцілунком. - Знову розбив нашу машину, хто буде платити за ремонт? 

-Емм… Саня, може ти покажеш нам. де твій дім? Я тобі пізніше все поясню - першим приходить до тями Костя. - Катя, ми чекатимемо, бажано ще сьогодні! 

Оце вже його жарти! Андріл сміється і я милуюся кожною його рисочкою.

-Ти казав купол знімуть тільки через рік, як ти нас знайшов?

-А хіба ти не сама не казала, що час у нас плине надто швидко? - він змахує з моїх вій пару сльозинок. 

-Хочеш сказати. в тебе пройшов вже цілий рік? 

-Майже. І ти сама мене покликала, так що знайти вас було не так вже й складно! 

Я мовчки слухаю розповідь, яка здається новою частиною казки. Моя зачарована татушка, якої я вперше торкнулася, час, що біжить по-різному в обох світах і те, що тепер мій ельф отримав всі права вищого, в тому числі можливість відкривати будь-який портал. Але зараз це не головне, у нас будуть години, а може й цілі роки, головне, що Андріл більше не почувався ізгоєм у власній родині! Я вдихаю знайомий аромат сандалу і боюся прокинутись, настільки його повернення несподіване.

-Бузочок, - раптом його голос змінюється і зеленоокий бере мене за підборіддя. - Я дещо відчуваю, ти нічого не хочеш мені сказати? 

-Хочу. Ти веж виховав Сабеліана, чи він ще не став розміром з половину гори? - чомусь не можу говорити серйозно.

-Дракони ростуть до трьох років, - він все ще чекає, хоча давно про все здогадався.

-Я рада, бо тоді вони зростатимуть разом. І я навіть вже придумала ім’я, хоча, якщо чесно, мені порадила його дочка володарки келборай.

Ось, коли треба було б зафільмувати момент! Зеленоокий мовчить, бо навіть вищий ельф буває не готовий дізнатись, що скоро стане батьком. 

-І яке ім’я обрала вона обрала? - питає Андріл.

-Кейлін. Дочка ельфа зі срібним волоссям. Але для всіх в моєму світі вона буде просто Світлячком, а точніше Світланою. 

-Кейлін Сільварант. Мені подобається. 

Він притискає мене до себе і щось шепоче на ельфійському. Я відчуваю легкий подих вітру, вже знайомий мені з минулого.

-Андріл, зачекай! Це ж не те, що я думаю?

-Нам треба побути наодинці, Бузочок, - його дихання зігріває мої губи, а миттю пізніше ми зникаємо в порталі і я точно знаю, що повернуся вже зовсім іншою людиною. А може навіть на драконі… адже саме так закінчуються всі щасливі пригоди, навіть якщо ти всього лише знахарка.                      

Кінець