Читати книгу - "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

     - Стривайте, - втрутився Славко. – Ми геть зовсім заплутали хлопця, і навіть не назвалися. Його, цього….е… юнака, звати – Олень. Мене всі називають “Славко Заправлюд”. Це скорочено від:  “захисник прав людини”.  Мою дружину звати…

     - Можеш називати мене пані Заправлюд, - сухо повідомила білявка. Олень здогадався, що колись маєток її родини був знищений давніми кельтами. Десь у сторіччі так першому, до Різдва Христового.

     - Вона у нас за хакера.

     - Це звучить вульгарно, - буркнула пані Заправлюд.

     - Але ж це - правда, - сказав її чоловік. – Розумієш, Олень, всі Уряди закрили інформацію від своїх народів. Інтернет залишився але він…. Лише показує те, що хочуть бачити Уряди. Всіх провайдерів зобов’язали стежити за клієнтами. І щойно хтось забрідає на “неправильний” сайт, до нього прилітають НКВД. Колись провайдери спробували бастувати, але гібридні Дракони їх швидко спопелили – щоб іншим було зрозумілим, що жартувати із Урядом - не варто.

        - Але мені не подобається, що ми порушуємо закон, - пробурмотіла сувора білявка.

       - Я тобі вже казав. Кожна людина має право отримувати правдиву інформацію. Ось ми і отримуємо. Скільки людей ми врятували від НКВД?

      - Багато, - закивала пані Клава. – А скільки хворих ми врятували? І це все завдяки тому, що вчасно отримували інформацію.

     - Добре. Тобі не подобається, що ми порушуємо закон, - звернувся пан Славко до своєї дружини. - Але є таке поняття, як “крайня необхідність”. Наприклад, палає будівля, і щоб витягнути з неї немовля треба виламати двері. Виламування дверей є злочином. Але ж рятування життя є важливішим. Тож, за таких обставин виламування дверей не буде злочином. От так і ми – рятуємо людей з пожежі НКВД, тобто гібридних Драконів. Я правий?

      - Абсолютно, - погодилася сива пані Клава.

     - Поруч із пані Клавою сидить лікар Костянтин. Він приєднався до нас після того, як до нього прилетів гібридний Дракон.

    - Не міг же я покинути свою дружину, - сказав сивий пан та погладив руку пані Клави. – До речі, знаєш, чому до мене прилетів гібридний Дракон? – Олень помотав головою – він не знав. – А тому, що я лікував бідну пані, яка не мала власного сімейного лікаря. А це, на думку нашого Уряду – великий злочин.

     - А я була суддею. І винесла рішення на користь платника податків. Саме у мить, коли я закінчила читати останнє речення судового рішення, у вікно увірвався величезний гібридний Дракон. Вірніше лише його морда. Бо у вікно він би не проліз. Так от. Він сказав, що я – терористка, і він впровадить демократію щодо мене. Він відкрив свою величезну пащу, із величезними іклами і…, - пані Клава затряслася та притиснулася до Костянтина.

      - Одним словом,  у приміщення суду увірвався Славко Заправлюд і вирвав мою дружину з пащі нелюда.

      - Вони привезли мене сюди, але мені було краще померти, ніж жити без Кості, - посміхнулася сива пані до чоловіка. Оленю здалося, що вони були б не проти того, щоб поцілуватися, але природна скромність завадила цьому вчинку.

     - А мені якраз винесли смертний вирок за ту пацієнтку. Тож, все склалося на краще. Лише Христинку шкода. Це наша донька, - пояснив він. – Вона зараз живе із нами, але могла б жити на свіжому повітрі. Хоча, тут вона вчителька. І здається, їй подобається синок Коноплянників.

     - Юрко? Фу! Він же ж бовдур! – Одразу оживилася пані Клава.

     - Та не Юрко. А Сергійко.

     - А....

     - Але це лише мої припущення, - додав пан лікар.

     - Гадаю, ти правий, - повідомила лікаря Огняна. – Але подивимося. Молодь у наш час занадто легковажна.

     - Ви тут мене обговорюєте? – Запитав чоловік, який щойно зупинив дивне авто у тунелі, неподалік від місця вечері. Авто було схоже на джипи з книжок, але без даху.

      - А це – Прохор Гнатчук, - сказав пан Заправлюд. – він у нас за інженера. Будує наші житла, облаштовує душові кабіни та стежить, щоб усе працювало.

     - Без мене ви б тут усі померли, - сказав пан Гнатчук та сів на свою подушку-пуф:  між Огняною та паном Костянтином.  – Знову вегетаріанська їжа?

     - М'ясо зараз лише для дітей. Їм треба рости, - суворо сказала пані Заправлюд.

     - Така ж сувора, як завжди. Це він, - пан Гнатчук кивнув у бік колишнього бороданя, - на тебе погано впливає. Може, вже кинеш його та визнаєш, що я для тебе - краща пара? Навіщо тобі цей Страхолюд?

     - Навіть у наступному житті, - відповіла білявка, - я кохатиму лише його.

     Пан Гнатчук зітхнув, але якось неприродно. Оленю здалося, що він любить робити з себе блазня. Пан Заправлюд лиш посміхнувся.

      - Це все полуниці, - пробурмотів пан Гнатчук. Дорослі Заправлюди почервоніли, а пан Гнатчук помітив Оленя та запитав, - Звідки я тебе знаю?

      - Ти колись бачив його нащадків, - швидко мовив Славко. Відьма здригнулася.

      - У мене немає нащадків, - похнюпився Олень та проковтнув останнього гриба. Помідори виявилися доволі приємними, хоча й кислими. – Хоча, ти міг бачити моїх пра-пра-пра-пра-племінників.