Читати книгу - "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

      - Точно, - кивнув пан Гнатчук та намотав велику макаронину на виделку. – Ще в дитинстві.

      - У тринадцятий корпус вже можна заселятися? – Запитала пані Заправлюд.

      - Можна. Але там проблеми із кондиціонерами. Тож, якщо ви підвезли ще когось, то туди слід відвезти вовняних ковдр. До речі, Славко, де це ти був три дні? Га?

     - Ми рятували хворих, - відповів за колишнього бороданя Смок. – І Прохоре, я не проти твоїх жартів, але не переходи розумних меж.

     - Татко, пан Костянтин та Смок, а іноді Огняна рятують тих, у кого немає грошей на лікування, - пояснила Єфа. – А ще, вони витягають з-під огидних носів НКВД тих, кого гібридні Дракони неправомірно вважають злочинцями.

     - Як нас, - пояснила пані Клава. – А потім ці люди живуть поруч із нами. Мені здається добрим знаком,  що таких людей стає більше і більше.

      - А мене турбує, що якогось дня, хтось з них може виявитися агентом Всеволода, - задумливо мовила пані Заправлюд. – Тоді, вони всіх тут вб’ють.

      - Не вб’ють, - спробував заспокоїти дружину батько Єфи.

      - Ми цього не допустимо, - підтвердили Клава, пан Гнатчук та Смок.

      - Стривайте, - звернувся Олень до Славка, намагаючись продемонструвати свою ерудицію. А якщо вже казати правду, то хлопцеві справді було цікаво. –  То ти - щось типу Зорро?

        - Я завжди його полюбляв, - кивнув пан Заправлюд.

        - Але ж це не може бути правдою!