Читати книгу - "Скривавлена зоря, Axolotl"

Глава 22. "Падіння світла"

Астрід зробила свій вибір.

Не в бік світла. Не в бік темряви.

Вона зробила щось, чого ніхто не очікував.

Вона зруйнувала браму.

Коли її долоні торкнулися холодного каменю, потужний імпульс пройшов крізь її тіло, і світло та темрява вибухнули, змішуючись у хаосі. Час розсипався, немов пісок у бурі.

— НІ! — закричав Бальдр, його голос тонув у ревінні магічної енергії.

Локі спробував втриматися, але його постать розчинилася у вихорі світла.

Астрід не бачила, що сталося з ними.

Вона бачила тільки уламки реальності, що падали довкола неї.

А потім — порожнеча.

Її вибір знищив баланс.

І тепер залишалася тільки вона.

Одна.

У новому світі, який щойно народився.

Астрід стояла в абсолютній тиші.

Світ навколо був білим, мов чистий аркуш, без форми, без напрямку. Вона не відчувала землі під ногами, не відчувала навіть власного дихання.

— Де я?..

Її голос відлунював у порожнечі, але відповіді не було.

Все зникло. Локі. Бальдр. Весь світ, який вона знала.

— Це не може бути кінцем… — прошепотіла вона.

Але що, як це саме так?

Що, як її вибір не створив нову реальність, а просто стер стару?

Тоді чому вона ще існувала?

Раптом попереду з’явилася тінь.

Фігура, що не мала обличчя, не мала форми. Але вона дивилася прямо на Астрід.

— Це твій вибір, — промовив голос, що лунав водночас близько і далеко.

— Хто ти? — запитала вона, придушуючи страх.

Фігура не відповіла, але простягнула руку.

— Хочеш побачити, що ти створила?

Астрід вагалася.

Але потім простягнула свою руку у відповідь.

Астрід відчула крижаний дотик пальців загадкової фігури. Мить – і світ навколо вибухнув фарбами.

Вона більше не була в білій порожнечі.

Перед нею простягалася розколота реальність.

Крижані гори, що зависли у повітрі, ріки, що текли вгору, а небо було розірвано, оголюючи щось темне по той бік завіси.

Астрід зробила крок уперед і відчула, що стоїть на поверхні, яка не повинна була існувати.

— Що це? — запитала вона, але її голос здався приглушеним.

— Це… уламки, — відповів голос фігури. — Світ, який ти створила. Чи, може, світ, який ти зруйнувала.

Вона озирнулася.

Попереду стояв хтось.

Локі.

Але це був не він.

Його силует тремтів, зміщувався, мов відображення у воді. Очі світилися порожнім сяйвом.

— Ти… — Астрід хотіла зробити крок до нього, але він підняв руку, зупиняючи її.

— Ти відкрила те, що мало залишитися закритим, — його голос звучав не так, як раніше. Більше не було насмішок, тільки холодний осуд. — І тепер усе змінилося.

— Я не хотіла… — Астрід стисло кулаки. — Я намагалася врятувати всіх.

— Ти врятувала лише себе, — Локі усміхнувся, але ця усмішка була майже неживою. — А тепер тобі доведеться розплатитися.

І тоді з-за його спини з’явилося ще одне знайоме обличчя.

Бальдр.

Тільки він виглядав так, ніби не впізнавав її.

Астрід застигла, вдивляючись у Бальдра.

Його очі були порожніми. Колись світлі, наповнені теплом, вони тепер нагадували темні озера, в яких не відбивалося нічого.

— Бальдре… — її голос зірвався на шепіт.

Він не відповів.

Лише зробив крок уперед, а тоді ще один. Його постать розчинялася і знову складалася, наче він не був цілісним.

— Він більше не той, кого ти знала, — промовив Локі.

Астрід озирнулася до нього.

— Що це означає?

Локі не відповів, але його погляд сповнився жалем.

— Він заплатив за твій вибір.

Від цих слів у Астрід пересохло в горлі.

— Ні… — прошепотіла вона. — Це неправда.

Але вона вже знала, що це правда.

Світ, який вона намагалася врятувати, більше не існував. Уламки реальності розсипалися довкола неї, мов осколки скла. Вона не зберегла нічого – тільки саму себе.

— Ти можеш виправити це, — голос Локі став тихим, майже ніжним. — Але для цього доведеться прийняти остаточне рішення.

— Що ти маєш на увазі? — Астрід не відводила очей від Бальдра, який тепер стояв зовсім поруч, але, здається, не бачив її.

— Ти можеш повернути все, — Локі зробив паузу, — або залишитися тут.

Астрід проковтнула клубок у горлі.

— Що значить «залишитися тут»?

Локі зітхнув.

— Це означає, що ти забудеш усе. Своє ім’я. Їхні імена. І просто станеш частиною цього місця. Тінню між світами.

Астрід похитнулася.

Вона обернулася до Бальдра.

Якщо вона вибере порятунок реальності, він знову буде тим, кого вона знала?

Чи вона втратить його назавжди?

Очі Локі блищали у напівтемряві, чекаючи на її відповідь.

Астрід закрила очі, відчуваючи, як світ навколо неї хитається.

Їй не було страшно. Вперше за довгий час вона відчувала дивну тишу всередині себе.

Бальдр стояв нерухомо. Локі чекав.

— Якщо я погоджуся… — її голос тремтів, але вона змусила себе продовжити, — світ повернеться?

— Так, — кивнув Локі.

— А він? — вона глянула на Бальдра.

Локі повільно нахилив голову.

— Він більше не буде тим, кого ти знала.

Щось усередині неї стиснулося від болю.

— А якщо я залишу все як є?

Локі не відповів, але вона зрозуміла: цей світ, цей простір між реальностями залишиться. У ньому буде лише вона і тіні того, що колись було.

Астрід зробила крок вперед. Вона простягнула руку до Бальдра, але він навіть не поворухнувся.

Що б вона не обрала — хтось все одно постраждає.

Вона глибоко вдихнула.

— Я приймаю рішення.

Світ здригнувся. Локі посміхнувся — і цього разу його посмішка була справжньою.

Бальдр нарешті підняв на неї очі.

І в останню мить вона побачила у них щось, чого не очікувала.

Усвідомлення.

Він пам’ятав.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍