Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

16

О пів на четверту годину ночі в кімнаті на другому поверсі гуртожитку тихо, ніби незграбний злодюжка, підводилася з ліжка Аліса. Внутрішній двір за вікном поринув у темряву, яку лише місцями прорізало яскраве світло вуличних ліхтарів. Марія вже давно спала, гучно сопучи в розгорнуту книжку на обличчі.

Аліса заздалегідь одягнулася в просте, непримітне вбрання. Не спати виявилося навіть легше, ніж вона думала. Ставши на ноги, вона підійшла до тумбочки та обережно, боячись розбудити сусідку, відчинила вікно. Не широко, але достатньо, щоб пролізти рачки. Кращого способу уникнути варти в коридорах їй вигадати не вдалося. Варіант з вікном здавався доволі непоганим. Однак діяти потрібно було швидко, щоб не натрапити на іншу варту надворі.

Вона нишком схопила рюкзак, куртку, черевики та скинула все це на землю, пом’якшивши удар розпушенням землі. Потім дістала з шухляди тумбочки циркову маску. Надягати її було так незвично, хоча ще кілька місяців тому вона слугувала їй другим обличчям. Глибоко вдихнувши запах старого дерева, Аліса поставила першу ногу на підвіконня й повільно полізла з вікна, намагаючись при цьому максимально не шуміти. Щоправда, виходило в неї, як у тієї бабусі з потяга, яка намагається вночі розгорнути цукерку. На щастя, Марію після довгого навчання не так легко розбудити.

Про стрибок з другого поверху Аліса не хвилювалася. Нескінченні виступи в цирку вбили в ній страх висоти ще в її дитинстві. Вона обережно, з вправністю опустилася якомога нижче, тримаючись руками за стіну. Потім заплющила очі, зціпила зуби та зіскочила вниз. Приземлитися професійно не вийшло — з ніг вона одразу ж впала на сідниці. Крім цього, заболіло коліно, нагадавши про давню травму, але жодного зайвого звуку Аліса не видала.

Надворі дув холодний вітер, тож куртка стала в пригоді. Оговтавшись після стрибка, Аліса на мить підняла вгору маску, щоб взутися, тоді закинула рюкзак на плече й крадькома попрямувала до входу в підвал. Одним великим недоліком, про який вона необачно забула, була дуже обмежена оглядовість крізь отвори маски. Через цю проблему вночі їй доводилося йти майже наосліп, допомагаючи собі магією землі. Так, вона спокійно відчувала людей, дерева, стіни, столи тощо — все, що стояло на ґрунті.

Наступний казус перестрів Алісу на самісінькому вході в підвал — на дверях висів великий залізний замок. Інструменти для злому вона, як справжній грабіжник-дилетант, не взяла. Пройти крізь дерев’яні дошки неможливо, але кам’яні матеріали для неї не проблема. Обійшовши вхід збоку, Аліса зупинилася перед стіною та почала похитуватися на ступнях, намагаючись зосередитися. Їй ніколи не давалося легко застосовувати заклинання землі такого типу. Морально налаштувавшись, вона прихилилася до шершавої стіни, приклала до неї руки й, зумисне тремтячи пальцями, пом’якшила цеглини настільки, щоб змогти протиснутися крізь них.

У холодному підвалі стояла суцільна темрява. Потихеньку спустившись сходами, Аліса завбачливо закотила лівий рукав майже до плеча та запалила в долоні невеликий вогник. Він світив не сильно, але цього досить, щоб розгледіти кам’яні стіни, стелю, вкриту старим павутинням, і темний, непроглядний коридор попереду. Навіть крізь маску вона відчувала характерний вогкий сморід підвалу. Довкола панувала тиша, яку перебивали приглушені звуки її дихання та шурхіт землі під ногами. Моторошна атмосфера потроху наганяла холоду. Щоб остаточно не перелякатися, Аліса рішучіше вирушила вперед.

Дорогою їй траплялося чимало закритих дверей і незрозумілих проходів у великі, порожні приміщення, біля яких вона намагалася не затримуватися. З «Легенд ГріНМАНС» Аліса знала, що підвал Академії насамперед створювали, як звичайний склад, але під час війни його перелаштували на сховище-лазарет для поранених військових. Чимало людей тоді загинули в цих стінах, далеко від ясного неба, сонячного світла й тепла.

Повернувши на перетині коридорів наліво, як вказувала Люсі, Аліса швидко знайшла двері, що мали вести до штабу таємного товариства. Як вона й передбачила, зовнішньо вони нічим не виділялися. Ані таблички, ані напису тут не було. Однак, що відрізнялося, так це чистота. На відміну від більшості дверей, на цій, особливо на ручці, майже не виднівся пил. Іншою деталлю, яка здивувала Алісу, став відчинений замок з ключем всередині, що просто висів на дверях.

Озирнувшись про всяк випадок, вона загасила руку та повільно відчинила двері, з легким острахом зустріти когось всередині. Скрип заржавілих петель дратівливо шкрябав вуха, змушуючи кривити обличчя. Усередині, на щастя, було порожньо, темно і абсолютно тихо. Аліса хутко ввійшла до кімнати, зачинила за собою двері й знову підпалила руку, щоб усе розглянути.

Штаб клубу був доволі просторий, хоча й здавався маленьким через численні декорації та картини на стінах. У центрі стояв великий круглий стіл, з купою дерев’яних стільців довкола. Аліса нарахувала їх аж дванадцять штук. Вздовж стіни попереду протягнулася книжкова шафа.

Справа від столу розмістився старий стелаж з рівненько розкладеними пляшками вина, що мали на собі помітний шар пилу. «То он звідки Генрі їх краде!» — здогадалася Аліса. З лівої ж стіни стояла тумбочка. На ній було пусто, шухляди зачинені, а збоку тіснилася ваза, що, видно, слугувала для складання скручених мап.

Щодо картин, то їх усього було три. Перша — портрет вусатого чоловіка в класичному костюмі з серйозним поглядом. Друга — не дуже давнє зображення Академії, біля якої на центральному вході стояли молоді люди, невідомі Алісі. Серед них вона впізнала тільки саму директорку Ванессу Дараган, однак значно молодшу. На третій картині зображений волохатий чорний павук, під яким виднівся напис іншою мовою, що вона не знала.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍