Читати книгу - "Король болю"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Де цей чоловік? — кволо запитав Сігізмунд.
— Від ранку в почекальні, — мовив Свенсон.
Король перевів погляд на вікно, за яким висіла глупа ніч.
— Від ранку, кажеш...
— Закликати його? — знову озвався розпорядник.
— Якщо він дочекався, то заклич...
Вікінг вклонився і вийшов за двері.
— Христофор... — повторив монарх ім’я прохача.
Королю пригадалась місячна ніч в полі, куди його вивів цей відчайдух. Замок Острозького, що був перед цим для Сігізмунда в’язницею, лишався за спиною, а попереду сіріла в темряві дорога, що провадила до загонів королівської армії. Це була дорога свободи. Тоді монарх запитав, чим може віддячити своєму рятівникові. Христоф попросив про помилування для якоїсь львівської дівчини, звинуваченої у відьмацтві. Сігізмунд просто в сідлі підписав документ і наостанок запросив сміливця до Кракова, до себе на службу... Видно, Христоф тільки через роки прийняв його запрошення.
Двері покоїв знову прочинились, і досередини зайшов спочатку Свенсон, а потім той, хто просив авдієнції. На стомленому обличчі прохача ввднілася радість, очевидно від того, що прочекав він на прийом усього півдоби. Вклонившись королю, Христоф зачекав, доки той до нього озветься.
— Я згадав, де ми зустрічалися, добродію. Ви порятували мене від полону того схизмата Острозького, — вимовив монарх.
— Мав за щастя служити вашій королівській мосці, — вклонився Христоф.
— Ви не просто служили, ви ризикували життям.
— Ризикувати і, якщо буде потрібно, віддати життя за свого короля — це обов’язок кожного, хто називає себе людиною честі, — трохи улесливо, але твердо мовив прохач, — я, власне, прибув для того, щоб запропонувати вашій королівській милості свою шаблю і свою вірність.
Сігізмунд усміхнувся.
— Схоже, мені вони знадобляться, Христофе, — мовив він, — підійдіть ближче...
Чоловік зробив два кроки до ліжка, на якому лежав монарх. Розпорядник короля залишився на місці.
— Ви також підійдіть, Свенсоне, — звернувся до нього Сігізмунд, — даруйте, я нічого вам не сказав. Але в мене, як і раніше, не буде від вас таємниць...
Вікінг і Христоф завмерли, чекаючи на продовження королівських слів. Той попросив дати йому води і, щойно Свенсон виконав його прохання, заговорив знову:
— Як бачите, панове, у вашого короля певні негаразди...
Тут він хрипло засміявся, проте піддані не підтримали його жарту.
— Тобто я помираю, — вже звичним своїм тоном проговорив Сігізмунд, — але це не найгірше, попри те що ця звістка зовсім не тішить мене. Найгірше полягає в іншому...
Він глибоко вдихнув і, трохи потримавши повітря в своєму хворому нутрі, зі свистом видихнув його назовні.
— В тому, що на троні я не залишаю нащадка, а на землі — законного сина, — продовжив Сігізмунд, — будь-де це стає причиною кривавого хаосу... Змов, інтриг, убивств, які нищать королівство зсередини. Бідна, бідна моя Річ Посполита!.. Але Бог свідок, вже нічим я їй не допоможу.
По обличчю короля потекли сльози. Можливо, тієї миті він також усвідомив, що гірку його передсмертну промову про долю Польщі мовчки вислуховують похмурий швед і Христофор, який був русином з походження.
Проте, після ще однієї паузи і ще одного важкого зітхання монарх заговорив про інше:
— Втім, сталося так, що, попри все, я залишаю по собі на цьому світі маленьке життя...
Христоф і навіть суворий вікінг здивовано звели брови, а король усміхався, і усмішка його була щасливою. Сігізмунд сповненим тепла поглядом дивився кудись у стелю, де, можливо, бачив щось, що приносило йому полегшення, або чийсь образ, який втішав його у ці останні болісні миті.
Минуло майже чверть години, перш ніж король заговорив знову:
— І от, мої дорогі друзі, перебуваючи на смертному ложі й терплячи несамовитий біль, я прошу вас зберегти чи порятувати мою дитину, яка ніколи й не бачила свого батька, — Сігізмунд перевів погляд на своїх мовчазних слухачів, — знайдіть це янголя і допровадьте у безпечне місце. А найголовніше — збережіть таємницю. Бачить Бог, життя цієї дитини перетвориться на пекло, щойно про наш кровний зв’язок дізнаються мої вороги...
Дихання короля стало важким і уривчастим.
— Свенсоне, — видавив з себе монарх, — поруч з вами відчайдух і сміливець родом з Лемберга. Довіряйте йому, наче собі. Після моєї смерті ви залишитесь розпорядником скарбу, то ж дайте цьому чоловікові стільки грошей, скільки йому знадобиться...
— Буде сповнено, ваша величносте, — невпевнено відповів той.
— Христофоре, вас я прошу виконати цю останню волю вмираючого короля...
Чоловік з Лемберга напружив слух і трохи подав голову вперед, щоб краще розчути слова монарха, однак той вкотре важко зітхнув і заплющив очі. Точніше, його важкі повіки скотилися вниз і не підіймались назад.
— Ваша величносте, — стривожено промовив Свенсон, — ваша величносте, ви чуєте мене?..
Не відкриваючи очей, Сігізмунд кивнув. Тоді Христоф підійшов до королівського ложа і, ставши на одне коліно, нахилився до страждальця.
— Скажіть мені, де знаходиться дитина, ваша милосте, — промовив львів’янин.
Король облизав сухі потріскані губи.
— В Познані, — прошепотів він ледь чутно.
— В Познані, — повторив Христоф.
— Це хлопчик? — знову запитав він.
— Так...
— Пам’ятаєте ім’я?
— Звісно, — навіть у слабкому голосі почулося щире обурення, — звісно...
Христоф замовк і став чекати, доки король назве ім’я сина.
— Звісно... — втретє сказав той, — його звати... Франциск, здається...
— Франциск, — Христоф повторював сказане, аби впевнитись, що розчув правильно.
— Йому має бути трохи більше року...
— Зрозумів, ваша милосте.
Христоф спробував підвестись, але король зупинив його легким холодним дотиком.
— В Познані знайдіть... абата Купідуру... Це наш друг. І він знає...
Сігізмунд, здавалося, заговорив з останніх сил.
— ...мою таємницю.
— Лікарю! — тієї ж миті гаркнув Свенсон, бачачи, що король утратив свідомість.
Двері розчинились, і той, кого кликали, увірвався в покої. Опинившись біля ліжка, він сердито відштовхнув Христофа, на додачу змірявши його підозрілим поглядом.
— Забирайтесь звідси, — просичав ескулап.
Чоловік слухняно звівся на ноги й попрямував до виходу,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Король болю», після закриття браузера.