Читати книгу - "Веселий ярмарок"

дерть носить Ользі, та ще й через мій город. Потолочив геть усе гарбузиння. Почала було сварити його, а він: «Цить, бабо, я тобі за це цілий віз гарбузів дам». А де ті гарбузи, де?

Федот ховається за спинами людей, Кіндрат руками і очима подає Комарисі знаки, щоб закінчувала, вона ж на нього уваги не звертає, своє веде.

— Немає в мене досі гарбузів і не буде, бо померзли на полі, а тут голова казав, ніби їх і зовсім не саджали. Як же не саджали, коли я з жінками полола?! От скажи, Кіндрате, якщо їх не було на полі, то звідкіля їм узятися в твоєму дворі? Всі ж достеменно знаємо, що твоя Христя і зерняточка на своєму городі не посадила.

Переждала Комариха, доки вщух гомін у залі, і говорить лагідненько:

— Я хочу ще і тебе, Максиме згадати. Збирали ми помідори, он: Марія, Зойка, Галька і Полька були з нами, а Дора була? Не було її поміж нас. А ти ж написав, що вона теж з нами збирала, та ще й більше від нас назбирала...

— У неї ж п'ятеро діток,— засміялись молодиці, а Ко-мариха їм у відповідь:

— Нічого, що п'ятеро, ми знаємо батька кожної дитини, достеменно знаємо, яке на кого схоже.

Критику я витерпів, а от мій кум Олекса, хоч його й не згадала Комариха, не витримав, знепритомнів. Галька привселюдно за щось ляснула по щоці Романа — свого чоловіка, а Поля, жартуючи, погладила по голові Павла, він почервонів мов рак, підвівся тихесенько і — в двері.

— Меланіе Гнатівно, злазьте з трибуни, досить з них,— сміючись, почали гукати жінки.— Досить, бо чоловіки вже й так ледь живі сидять!

— Ні, я ще не все сказала про Максима, потерпіть трішки. Треба ж згадати, що він таки сім'янин хороший, жаліє жінку, вона в нього на легкій роботі. І додому він ніколи не їде впорожні, завжди щось везе для господарства. Людей теж не зобижає, коли хтось, бува, прихопить з поля чи ферми. І ще й тим подобається він мені, що боліє душею за колгосп. Посіяли, пам'ятаю, весною моркву. Ловко посіяли, рівнесенькими рядочками зійшла вона. Не знаю вже, що було потім, а тільки та морква заросла так, що за бур'яном і не видно нічого. А тут пішла чутка — їде якась комісія з району, поля дивитися. Максим, не довго думаючи, пустив на моркву трактора з культиватором, до ранку те поле й заборонував. Чистеньке й гладеньке вийшло воно. А коли б він не зробив цього? На весь район критикували б наш колгосп. Та морква, може, й померзла б, як ото гарбузи. Тож і кажу: Максима на бригадира!

...Ні, не обрали мене. Галину, Грицька Гайдученка дочку, агрономом досі працювала, на бригадира поставили. Та мова, власне, не про те: мудрою людиною, скажу я вам, повинен бути головуючий на зборах. Мусить знати, кого і коли запросити на трибуну, кому надати слово, а кому й ні.

На наступних звітно-виборних ми, я і мої товариші, це врахуємо, А поки що вітаємося до кожної бабусі, бо ніхто не скаже, коли і де зійдуться і де перетнуться наші стежини в житті.

Анатолій Гарматюк

ПРИКЛАД

Підлеглі з шефа

Брати приклад звикли:

Він зник з роботи,

І вони всі зникли.

ЗАЗДРІСТЬ

Сусідові заздрить

В усьому Антін,

В тім навіть, що довша

Сусідова тінь.

Павло Глазовий

ТАЛАНТ

Солов'ї змагалися

У зеленій хащі —

Один тьохне хороше,

Другий — іще краще.

Пісенька виходила

Надзвичайно вдала.

Ворона горластого

Заздрість заїдала.

Від тієї заздрості

Він відчув охоту

В солов'їну пісню

Власну вставить ноту.

Тож узяв та гаркнув

Так осатаніло,

Що з верби старої

Листя полетіло.

Солов'ї злякалися,

У кущах сховалися —

Вже не те що тьохкати,

Пискнути боялися.

І повірив ворон

У таланти власні:

— Так співати треба,

Сопляки нещасні!

Павло Глазовий

ПРО ПІЛЮЛІ Й ПОРОШКИ

Занедужав наш Омелько,

Кілька літ хворів.

Побував у кабінетах

Всяких лікарів.

Порошки й пілюлі всякі

Без кінця ковтав,

Доки висох, як тараня,

Аж зеленим став.

На дослідження недавно

Він в лікарню ліг.

Терапевт його облапав

З голови до ніг.

Всю історію хвороби

Пильно прочитав:

Скільки з'їв пілюль Омелько,

Скільки поковтав.

Прочитав і довго думав:

Дати щось нове —

Порошки якісь, пілюлі?

Чи нехай живе?..

Павло Глазовий

ДОКУМЕНТ

В багатьох до жартів є охота.

В зоопарку, просто серед дня,

На велику клітку бегемота

Почепив хтось вивіску: «Свиня».

Бегемот ображений закляк:

Як то можна жартувати так?

Стука-грюка мордою об грати,

Хоче кляту вивіску зірвати.

А осел, що швендяв навмання

Біля клітки, загорлав:

— Не грюкай!

В документі сказано: свиня,

То сиди тихенько там і хрюкай.

Любов Гнідець

ДИВО

За старою ходячи,

Квилив дід:

— Ти б зварила півника

На обід!

Та стара скупенькою

Все ж була,

Взявшись в боки, лазаря

Завела:

— Їв би, кажеш, півника?

От так-так!

Ну, а що ж там різати?

Він як шпак!..

Через день, удосвіта

Як на сміх,

Йшов злодюга й півника

Впхав у міх.

Вийшла баба, плачучи,

Й примовля:

— Ой, як шкода! Півень був

Як теля!

А старий не витерпів —

З печі зліз:

— Чи ти ба — за ніч одну

Як підріс!

Петро Гришко

СВИНЯЧА ЛОГІКА

Було колись це у селі глухому.

Корова з паші повернулася додому

І в хлів свинячий загляда:

— А де кабанчик, Льохо?

Трапилась біда!?

Коли його не стало?

— Його вночі вовки украли,—

Свиня байдуже їй сказала.

Корова:— Жаль!

Пропав нізащо!

Тепер самій погано буде жити...

Кирпата ж рохкає:— О ні!

Ще краще!

Усе, що всиплють у корито,

Дістанеться мені!

Є, бачте, логіка в Свині.

Петро Гришко

ОЛІВЕЦЬ ТА АВТОРУЧКА

Розсердився на Авторучку

Олівець:

— Доволі! Увірвавсь терпець!

Вона зневагою на мене дише,

Авторитет мій підрива —

Сама усі важливі документи пише,

Хоч рівні з нею маємо права.

Ні, ні! Щоб я та здався?

Образи не прощають олівці!—

І скарги сів строчить в усі кінці.

Та відповіді не діждався:

Дощенту в запалі списався.

Петро Гришко

ПОТЕРПІЛИЙ КІТ