Читати книгу - "Пульсари"

в хірургів, і в психіатрів. Її медична картка розпухла в кілька томів. Лікарі вже й з ліку збилися, скільки осколків з неї витягли. Підлікують її, щоб себе попорати могла, відпустять додому. Мине місяць-два, а тоді Федорівна чіпляє до одного костура свій протигаз, а до другого бідон для молока і йде на вулицю мітингувати, розповідати як «фріци всеньке село покололи».

Ні, треба таки самому сказати…

ВОГОНЬ КРЕСАЛА

Кафедра загальної біології суціль жіноча. Лише завідуючий, вісімдесятип’ятилітній професор Верхуша, та препаратор Сашко, минулорічний десятикласник, представляють сильну стать. Проти решти ж прізвищ у списку штатного розпису стоїть ніжне й тендітне, як зойк дзвіночка, «жін. — жен.», «жін-жен.». І невідомо, погано це чи добре, що кафедра наскрізь «бабська», як висловлюється сам Верхуша, бо немає поблизу спорідненого колективу суціль чоловічого, а значить, ні з ким і порівняти роботу «бабів». Хіба що з всесоюзними та світовими стандартами. Тут, звичайно, претендувати на призове місце поки що не доводиться, та ніхто не може й поручитися, що досягнення були б вагоміші, якби на кафедрі переважали чоловіки. Хоча, коли подумати…

Одразу після війни нагодилася до університету іноземна делегація. Дивилися гості на розвалені блоки старої будівлі у формі колодязя з обпаленими каштанами всередині, похитували головами, співчували. Було очевидно, і вони про це стиха гомоніли між собою, що кільком учасникам війни, які спраглими вустами смокчуть самокрутки і, підстрибуючи на милицях, метушаться, збираючи розкидані по руйновищу залишки кафедри загальної біології, нізащо не відбудувати свій храм. Однак фактично ще не існуюча кафедра інтенсивно вивчала праці Павлова.

Через десять років один із членів делегації знову нагодився до університету. І біологині натхненно розповідали йому, як вивчають методологію Павлова. Здивований гість, забувши про етикет, поцікавився, скільки ж можна вивчати її, чи не пора розвивати і далі за Павлова рушати? На що йому відповіли, що кожного року на перший курс приходить молодь, не обізнана з класикою, а кадри дуже потрібні, тому й доводиться. «А ви приїдьте до нас років через двадцять», — запрошували гостя. А що мали казати? Апаратури на кафедрах не було, потрібних препаратів промисловість ще не випускала. А об’єкти досліджень складні, тут потрібні цілі школи, ультрамодерні лабораторії, потрібні знання суміжних наук — математики, фізики, хімії.. Багато потрібно. Та в ті безсірникові роки нічого ще не було, окрім учень Павлова, Докучаєва, Тімірязєва, окрім геніальних практичних результатів Мічуріна та настанов академіка Лисенка.

Не так і мало, щоб здивувати світову науку. Але вона вже знала про все це і цілком природно прагла нових відкриттів, нових імен. Господарі ж пропонували своїм іноземним колегам коротенький маршрут до кам’яної книги-монумента на честь загиблих у південно-західному лісі студентів і викладачів, які, безперечно, прославили б свій край відкриттями, аби не «просвітителі» зі свастикою.

Отож, першопричина фемінізації кафедри об’єктивна. Ті з біологів, що все-таки повернулися з війни, працювали недовго. Більшість не встигла навіть перейти з махорки на «Біломор» та «Казбек». Розбрелися — хто в шпиталь, что на «заслужений», а хто до свого останнього притулку.

Друга причина була суб’єктивною: завідувач зумисне не брав до аспірантури хлопців, хоч в оцій своїй зумисності не зізнався б ніколи й нізащо. Бо й як це пояснити людям, як обгрунтувати. Щороку з настанням теплих весняних ночей і з відновленням руху соків у реліктових деревах розпочиналися концерти здичавілих котів у ботанічному саду. І щороку Верхуша, відчинивши вікно своєї лабораторії, з належним гумором і розумінням слухав їх. Та коли прийшла шістдесят п’ята весна в житті вченого, він раптом відчув, що березневі нічні серенади його дратують. Сердито шпурнув у кущі варені картоплини, що залишилися від його вегетаріанського обіду, а потім узявся розганяти котів своїм не менш сердитим «брись». З того року він заборонив друзям і колегам нагадувати йому про день народження.

І як це пояснити людям, як обгрунтувати? Шістдесят п’ять. «Ми глибоко цінимо ваш досвід, сподіваємось, що ви наглядатимете за кафедрою на громадських засадах… Без вас нам буде тяжко, але ви заслужили… Ваші справи візьме на себе ваш учень Коля, Сашко, Дмитро… Як це немає? Готуйте, вирощуйте. А як дозріє зміна, тоді, будь ласка, тоді й відпустимо…» — «Га-га-га! А в мене самі баби!..»

Третьою причиною, яка коли не виправдовувала, то принаймні пояснювала фемінізацію кафедри, була специфічна наукова тема: Верхуша захопився дослідженням впливу марочних вин на фізіологію тварин. Тому боявся, що цінні грузинські препарати чоловіки вводитимуть курям без належної пунктуальності. Кури були вибрані як об’єкт дослідження тому, що саме гучно лунала слава Лепещинської, яка експериментувала з гідрами та жовтками, доказуючи можливість зародження живого з мертвого.

У своїй докторській дисертації Верхуша твердив, що «Цінандалі» сприяє несучості курки, а згодоване півневі «Ркацителі» зменшує вихід курчат з інкубатора аж на вісімдесят-дев’яносто відсотків порівняно з контрольними яйцями, одержаними за участю тверезих півнів. Опоненти засвідчили, що Верхуші варто присудити докторське звання, незважаючи на велику смертність курчат, бо один учений звернув увагу комісії на цікавий факт: у деяких курчат, чиї «батьки» споживали «Ркацителі», було по чотири ноги. А чотири ноги в засмаженої курки… Напевне, можна підібрати таку марку самтредівського, міркував опонент, що в однієї птиці буде і шість, і десять лапок! Якщо попрацювати як слід, якщо довести роботу до логічного кінця, якщо до цієї проблеми підключити молодих вчених — то і стоніжка нам під силу! — вигукнув у запалі опонент. І Верхуші присудили докторську. Правда, при голосуванні половина членів ученої ради утрималась, частина не з’явилася («А обіцяли!») на засідання у зв’язку з хворобою, решта була проти. В лічильній комісії довго крутили арифмометром, зрештою оголосили, що більшістю (з перевагою в 0,7 голоса) вчена рада проголосувала за присудження Верхуші вченого ступеня доктора наук.

І дивно, що так довго арифмометром тріщали! Адже стоніжка — це чудово! Он угорці вивели гуску з величезною печінкою. Вирощувати птицю з двома такими органами вони й не