Читати книгу - "25 професій Маші Філіпенко"

Чунга тяжко занедужала. І бригада стала вся якась квола, нікудишня. Гірша, ніж учорашня, батьківська.

Кожен знехотя накладав кабачки у свій ящик. Тарабанив ящик через усе поле до дороги. Брав новий ящик, порожній, і знову вертав до бригади.

— Ні, ми так багато не назбираємо! — сказала Маша. — Слухайте, я розповідатиму одну історію про кохання.

Дівчатка так і подалися до Маші й навіть почали свої кабачки в її ящик складати.

— У нас в школі одна дівчинка закохалась в одного хлопчика. Він з іншої школи, для важких дітей. Там ті вчаться, котрі злодійчуки, бешкетники, котрі курять.

Маша не встигла й початку історії розповісти, а її ящик стояв уже повнісінький. Ніхто його не поніс на край поля, щоб не розлучатись, а так його на грядці й лишили.

Маша далі розповідала:

— Вчителі дівчинці пояснюють, що закохуватись у школі не можна. Уже, в крайньому разі, у відмінників і гідних піонерів. А дівчинка не згодна. Вона тому хлопчикові листи пише і зустрічається з ним у парку. Там, де значками міняються.

І всі вони ящик Світланки Туманової виповнили. Що робити? Послали Шуряйка за порожнім ящиком.

— Ти, Шуряйко, поклади баян і за ящиком збігай. Ти у нас бігати мастак. Хай твоя біганина осмисленою буде.

Шуряйко побіг за ящиком. Поки ящика не було, всі стояли з кабачками у руках.

— Кидайте мені кабачки! — сказала Маша. — Як у штандар!

Всі давай в неї кабачками кидатись. Вона ж їх ловила і до ніг складала. Тільки-но Шуряйко з ящиком примчав, кабачки в ящик хутко поскладали. І Шуряйко знову за ящиком погнав.

— Зустрічались вони в парку. Там отой хлопчик значки вимінював у колекціонерів. Потім гуляли всюди, на каруселях катались. Уроки вчили на лавці. Наша дівчинка вельми здібною була. А її батьки гнівались: «Де це ти вештаєшся? Звідки у тебе стільки значків? Припини негайно!»

Тим часом під розповідь перетнули все поле в один бік — від річки до дороги. Не опам'ятались, як п'ять великих ящиків назбирали.

ЦИФРИ І ДОКУМЕНТИ

9. «ЛИСТ В ІНСТИТУТ ПОЛІПШЕННЯ.

Шановні товариші!

Коли ми довідались про вас, ми звернулись по допомогу. Ми гадали, що ви поліпшуєте виробництво, як усі нормальні інститути, шляхом присилання студентів. А ви прислали цю Філіпенко з небувалими повноваженнями. І кажете, що вона все поліпшить.

Поки що у нас тітки в тілогрійках грають у м'яч. Баяністи грають «Чунгу-чангу», а сама ваша Маша в перший день проспала на робот}.

Давайте домовимось так. Я нікому нічого не скажу. А ви заберете оцю організаційну Машу і пришлете звичайних студентів 10 осіб.

Коли не вірите, приїжджайте і перевірте.

Директор радгоспу Демидов».

— І друзі дівчинці не допомагали. Вони казали їй: «Ех ти, закохалась, і металолом ми без тебе збирали». Тоді дівчинка стала гніватись і на батьків, і на вчителів, і на товаришів. А відтак гірше вчитись стала, нервувала і сварилась.

Тим часом діти вирішили без ящиків обходитись. Вони розходились на всі сторони від Маші А кидали їй кабачки. Вона їх у купу складала. Коли купа велика виростала, діти на інше місце переходили, ближче до дороги.

Невдовзі десять великих куп ланцюжком стояли від річки до дороги. Величезні купи.

Маша каже:

— Діти, он нас скільки. Я одна не встигаю кабачки ловити. Давайте ми на дві бригади поділимось. Шуряйко ж бо у нас готовий ловильник кабачків. І так поруч ітимемо від річки до дороги.

Тепер дві бригади неквапливо рухались по полю. А кабачки літали над ними, мов зграя чайок над рибальським човном.

Появився бригадир Шкатулкін і ахнув! Батечку мій, та вони третину поля зібрали! Треба було голові доповісти. Але він не пішов, бо від нього пивом тхнуло.

По дорозі з поля Маша історію докінчила:

— Далі дівчинка геть зіпсувалась. Неслухняною стала, вередливою. У батьків книжками кидалась, її віддали в школу для важких дітей. У ту саму, де хлопчик із значками вчився. Там вона знову стала відмінницею. Тому що вона не важка була, а нормальна. Незручна просто.

Дітворі так Маша сподобалась, що вони вирішили й наступного дня вийти в поле працювати. Щоправда, не цілий день, а після школи.

… Тільки-но діти прийшли, вони на дві бригади поділились і знову працювати почали. Працювали, працювали, а за годину все поле покрилось кабачковими купами.

Шуряйко каже:

— Давайте кабачки хапати і до дороги наввипередки бігати.

— Ні, — заперечує Маша, — кабачків багато. Так ми до кінця чверті бігатимемо. Ми інакше зробимо.

Маша вишикувала всіх дітей ланцюжком уздовж грядок, і вони почали кабачки із рук в руки через усе поле перекидати. А на краю поля їх уже в ящики складати.

Тут під'їжджає чорна «Волга», і з неї виходить начальство всіляке: директор радгоспу Демидов, старший бригадир Шкатулкін, професор Баринов та інші особи. (Точніше, одна інша особа. То був співробітник з математики — Ігор Ігорович. Ми потім з ним ще ближче познайомимось.)

Директор Демидов на поле глянув і очам своїм не повірив:

— Не може бути! Ці кабачки хтось уночі зі брав.

— Мабуть, на це поле вночі кабачковий десант скинули, — погодився професор Баринов. — Вони кабачки зібрали і в ліси пішли.

Він до себе Машу покликав і запитав: