Читати книгу - "Зруйноване гніздо, Адріан Феофанович Кащенко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
стерні, проводжаючи товариша, сидів сам Глоба. Прудкі хвилі річки враз
підхопили дуба і понесли вниз, неначе намагаючись кинути його на скелі
острова. Та тільки їм не пощастило: дужа рука крем'язного запорожця
міцно держала стерно, направляючи дуба вище тих скель, на другий бік
великої річки. За півгодини дуб був біля берега. Наймити допомогли
Демкові викотити з нього воза; запрягти ж було недовго і через кілька
хвилин подорожні, попрощавшись з Глобою, поїхали далі, прямуючи поміж
піскуватими кучугурами та шелюгами верболозів до Самарського шляху.
Тільки увечері, коли вже сідало сонце, наші подорожні в'їхали у
стародавнє запорозьке місто Самар. Тут у Бадана чимало було побратимів
і приятелів, та тільки старий запорожець, побачивши, що по всіх дворах
та вулицях міста сновигали драгуни, улани й інші москалі, не схотів
ставати у Самарі на ніч. - Цур їм, тим москалям! - говорив він. - Од
них і поли вріж та тікай, бо без лиха не минеться! Найбільше він
боявся за Галю, - і справді, поки вони переїхали місто, москалі дуже
зачіпали її, вигукуючи всякі сороміцькі прислів'я та пісні, так що
бідна дівчина врешті почала плакати і з очима загорнулася хусткою.
Проминувши серед міста нову велику церкву на дев'ять високих бань, віз
незабаром спустився до річки Самар, до того місця, де коштом Війська
Запорозького содержувався пором, злагоджений з двох дубів. Чубаті
запорожці-дубовики вже пошабашили на ніч і сиділи у березі біля
таганка, дожидаючи, поки вкиплять галушки та смакуючи пах олії, що її
кухар чимало всипав у таганок. Подорожнім довелося б тут і ночувати,
коли б Глоба не поклав на віз побратимові баклажку з горілкою. Добрий
могорич і щире слово Балана піддобрили дубовиків і вони перевезли
подорожніх на другий бік річки.. За річкою віз потягся лісом,
поринаючи колесами в піску і підкидаючись на коріннях віковічних
дубів. Темрява ночі хутко оповила землю, а за рясними віттями дубів до
землі не доходив навіть промінь зірок. Проте старий козак ніколи не
забував стежки, по котрій проїхав хоч один раз за життя і тепер, не
вважаючи на темряву, він за півгодини потрапив до воріт монастиря.
Тут, біля хреста Божого дому, Балан почував себе в безпеці від
москалів і, не наважуючись турбувати ченців уночі, не дозволив Демкові
стукати у ворота, а розташувався на ніч під парканом монастиря.
Другого дня ранком за браму вийшов молодий чернець і впустив
подорожніх у двір. Балан зразу ж пішов до отця ігумена перебалакати
про свою справу, але виявилося, що вінчати в той день не годилося, й
ігумен наказав діждати завтрішнього. Весь ранок Рогоза ходив з Галею
по монастирському садочку і поза огорожею в лісі. Ніхто не бентежив
тут лісового птаства і воно щебетало, скрекотіло й виспівувало по
кучерявих дубах так, що здавалося, все повітря повне тих звуків;
людського ж голосу тут ніде не чуть було, і здавалося, що за паркан
монастиря не доходять ніякі вісті з світа. Здавалося, що тут дбають
тільки про Бога, а до іншого всім було байдуже; проте справді воно
було не так: Самарський монастир був частиною запорозької душі, і з
його тихих келій з смутком у серці прислухалися до того, що діялося на
Запорожжі. Навідався Рогоза і до шпиталю, де лежали покалічені під час
останньої війни запорожці. Там теж була непорушна тиша й спокій.
Тільки ченці ходили поміж ліжками калік, перев'язуючи їхні рани. І
подобалося Демкові се святе місце, так що тепер він зрозумів через що
тесть повіз його по шлюб сюди, а не до іншого міста. Смутний ходив по
шпиталю Балан. - За що ж і за кого проливали ви свою кров? - встало в
його серці питання, коли він дивився на покалічених січовиків. І гірка
сльозина полилась з ока старого запорожця. Після обіду молодий
послушник покликав Балана й Рогозу до келії скарбника колишнього
кошового Запорозької Січі Пилипа Хведорова. Старий чернець Пилип ще не
дуже давно був одним з видатніших діячів і лицарів Нової Січі
Запорозької. Козакувати він почав ще з юнацьких літ і за часів
кошового Костя Гордієнка брав участь разом з побратимом Баланом в
обороні Старої Січі. Врятувався він тоді тільки через свій незвичайний
хист та силу. Побачивши, що отаман і майже все товариство полягло по
окопах побите й покалічене, а вороги затопили Січ своїм військом,
Пилип вкинувсь у Дніпро і переплив його упоперек. Після того він
з'явився в Олешківській Запорозькій Січі, уславився походами звідтіля
на поляків, що мордували правобережну Україну, далі ж допомагав
Милашевичу під час переходу запорожців з Олешківської Січі на їхні
стародавні землі і упорядкував Нову Січ на Підпільній. У Новій Січі
він уславився походами на татарські городи та турецькі землі і,
нарешті, в 1764 році був обраний за кошового отамана. Кошовим отаманом
Пилип був не великий час, бо, побачивши, яку велику силу набула в Січі
заможна козацька старшина і що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зруйноване гніздо, Адріан Феофанович Кащенко», після закриття браузера.