Читати книгу - "Зруйноване гніздо, Адріан Феофанович Кащенко"

вона сама схиляється до знищення

стародавніх запорозьких звичаїв і рівноправного товариства, він через

рік сам зрікся кошевства і пішов рятуватись у Миколаївську пустинь.

Рогоза не був на Січі за часів кошевства Пилипа і зовсім його не знав,

Балан же, побачивши у невеликій келії сивобородого старця, не пізнав

би в ньому свого давнього побратима, коли б очі старця не світили

з-під довгих сивих брів тим вогнем, що грав ще замолоду. Старий

Дмитро, побожно схрестивши руки, попросив у свого колишнього побратима

благословення, а слідом по ньому підійшов під благословення і молодий

козак. - Сідайте, друзі мої й товариші... - промовив чернець,

показуючи на лаву - і оповідайте мені, як сталося те, що розкраяло

наші душі. - От свідок всього, що було... - одповів Балан, показавши

на Рогозу. - Нехай він сам тобі розкаже. Молодий козак розказав про

всі події, що сталися під час скасування Запорозької Січі, не

проминувши й того, як з-під престолу церкви святої Покрови полковники

московського війська забрали шухлядку з царськими грамотами та

універсалами польських королів про непорушність запорозьких вольностей

і як після того донські козаки пообдирали з образів коштовні ризи і на

шматки порубали срібні царські врата. Слухаючи оповідання Демка,

старий чернець заплакав, мов дитина, а проте, коли Рогоза, побоюючись

ще більше його хвилювати, спинився, він наказав говорити далі: - Нехай

почую все! Може, скоріше моє серце розірветься у грудях і не дасть

мені пережити смерті неньки Січі. Знаю я, що гріх се мій великий... що

я повинен думати тільки про прийдешнє царство, але де ж взяти сили,

щоб забути ту тяжку кривду, що нам заподіяли? Коли Рогоза скінчив

оповідання на тому, що більшість козаків помандрувала на Дунай,

чернець, сумуючи, похитав головою: - Не матимуть вони там долі, бо за

турецьку землю доведеться нашим бити нас хрещених і се буде

нестерпучою мукою всьому товариству. Гріх думати те, що я думаю,

прости мене, Господи, а ліпше було б вам тут битись за матір Січ до

загину. Не так вчинили ми, коли впало лихо на Стару Січ. Спитай он

свого тестя. Ми билися до останнього і не осоромили козацької слави, а

через те, хоч померла Стара Січ, так народилася Нова. Правда, що на

все воля Господня. Я буду молитись за тих, що помандрували, шукаючи

нової долі, бо доля їхня в руках Господніх. Проте думки старого ченця

не до Бога слалися: він почав згадувати молоді літа та морські походи

на бусурманів і переказувати все, що знав про славні часи кошевства

Івана Сірка. Очі колишнього кошового заграли вогнем молодого завзяття,

а постать його вип'ялася й виросла так, що й чорний клобук на його

голові й ряса здавалися зовсім не на своєму місці. Несподівано в ту

хвилину вдарив дзвін до вечерні. Слова заніміли на устах ченця, очі

погасли, вся постать його стулилась і зігнулась, і колишній кошовий,

ставши в куток до образів, почав бити поклони. Побачивши те, Балан та

Рогоза, щоб не перешкоджати Божому чоловікові і не спокушати його,

вийшли потихеньку з келії і зачинили за собою двері. Одстоявши ранком

другого дня в церкві службу, Демко Рогоза й Галя Баланівна стали на

рушнику і взяли шлюб. Вінчав Рогозу, як і завжди вінчав запорожців,

сам ігумен і поблагословив їх на нове життя власною рукою. Після вінця

Балан повів молодих вклонитися Пилипові і разом попрощатися з ним. Під

час прощання старий Балан, турбуючись про майбутнє життя після

зруйнування Січі Запорозької, заплакав. - Не сумуй, товаришу! - неначе

спокійно сказав колишній кошовий. - На все бо є воля Божа і без його

святої волі не було б зруйновано Січі Запорозької, Блаженні кротці,

іже синами Божими нарікуться! Треба скорятися волі Господній і від

нього сподіватися милосердя. За ту ніч, що минула після першої розмови

з козаками, запорожець-чернець багато передумав і перестраждав і,

врешті, в його душі смиренний чернець, мабуть, переміг сина вільної

волі, запорозького кошового, бо здавалося, що його навчання виходило з

щирого серця.

IV

Через кілька днів щасливі та веселі молоді поверталися разом з

батьком до Базавлуку. Ще віз з уквітчаними волами був далеко од оселі,

а вже назустріч подорожнім вибігли Іван з Ївгою, а далі повиходили й

старі сусіди. Всі, радіючи, привітали молодих і предрікали їм щасливу

долю.

Недовго посиділи всі в хаті, а далі старий Балан пішов до пасіки

оглядати свої бджоли, а Галя, вхопивши Демка за руку, потягла його в

садочок. Той садочок був їй любіший за все на світі, бо біля нього

вона народилася на світ, по його стежках бігала своїми маленькими

дитячими ноженятами, працювала в ньому біля квіток та рослин і у

вільний час спочивала в холодку його кучерявих вишень та яблунь.

Всякий кущик, всяке дерево і навіть квітка в садочку були їй знайомі

як рідні діти й брати. Вона хутко бігла тепер стежкою саду від куща до

куща, від дерева до дерева, оглядаючи їх і манячи за собою того, хто

був їй тепер