Читати книгу - "Камінний господар, Леся Українка"

сором в тому признаватись?

 

Дон Жуан

Я слово честі дав її носити.

 

Анна

Ах, слово честі?

(Встає).

Дякую, сеньйоре,

що ви мені те слово нагадали.

(Надіває знову убір і свою обручку і хоче відійти).

 

Дон Жуан

(падає на коліна)

Я вас благаю, донно Анно!

 

Анна

(з гнівним рухом)

Годі!

Доволі вже комедії! Вставайте!

(Обертається і бачить командора, що наближається від дому до альтанки).

Прошу вас, дон Гонзаго,

проведіть мене нагору знову.

 

Командор

Донно Анно,

скажіть мені того сеньйора ймення.

 

Анна

Той лицар - наречений Долоріти.

Інакше він не сміє називатись.

 

Дон Жуан

У мене єсть імення - Дон Жуан.

Се ймення всій Іспанії відоме!

 

Командор

Ви той баніт, кого король позбавив

і честі, й привілеїв? Як ви сміли

в сей чесний дім з’явитись?

 

Дон Жуан

Привілеї

король дає, король і взяти може.

А честь моя, так само, як і шпага,

мені належать - їх ніхто не зломить!

Чи хочете попробувати, може?

(Вихоплює шпагу і стає в позицію до поєдинку).

 

Командор

(закладає руки навхрест)

З банітами ставать до поєдинку

не личить командорові.

(До Анни)

Ходім.

(Бере Анну під руку і рушає, обернувшись плечима до Дон Жуана).

 

Дон Жуан кидається за командором услід і хоче проткнути його шпагою. З тіні виринає «Чорне доміно» і хапає Дон Жуана за руку обома руками.

 

«Чорне доміно»

(незміненим голосом, так що можна пізнати голос Долорес)

Немає честі нападати ззаду!

 

Анна оглядається. Дон Жуан і Долорес вибігають за браму.

 

Командор

Не оглядайтесь.

 

Анна

Вже нема нікого.

 

Командор

(випускає Аннину руку і зміняє спокійний тон на грізний)

Він як сюди дістався, донно Анно?

 

Анна

Кажу ж вам, як Долорес наречений.

 

Командор

Чого ж було стояти на колінах?

 

Анна

Кому?

 

Командор

Та вже ж йому тут перед вами!

 

Анна

Не навпаки? Ну, то про що ж розмова?

 

Командор

І ви могли дозволити…

 

Анна

Мій боже!

Хто ж дозволу на сії речі просить?

Се, може, та кастільська етикета

наказує звертатися до дами:

«Дозвольте, пані, стати на коліна».

У нас за сеє кожна осміяла б.

 

Командор

Як ви привикли все збувати сміхом!

 

Анна

Та змилуйтесь! Якби я кожен раз,

відкоша даючи, лила ще сльози,

то в мене б очі вилиняли досі!

Невже б вам справді так сього хотілось?

Вам дивно се, що я за ним услід

не простягаю рук, не плачу гірко,

не сповідаюся тут перед вами

в злочинному коханні, що мов буря

налинуло на серце безборонне?

Була б я мов Ізольда 6 в тім романі,

та шкода, я до того не в настрої,-

якраз охоту маю до фанданга!

О! чую, саме грають… la-la-la!..

Ходім, дон Гонзаго! Я полину,

як біла хвиля, у хибкий танець,

а ви спокійно станете, мов камінь.

Бо знає камінь, що танок свавільний

скінчить навіки хвиля - коло нього.

 

Командор веде Анну попід руку нагору, де танцюють.

 

 

 

Печера на березі моря в околиці Кадікса. Дон Жуан сидить на камені і точить свою шпагу. Сганарель стоїть коло нього.

 

Сганарель

Навіщо ви все точите ту шпагу?

 

Дон Жуан

Так, звичка.

 

Сганарель

Ви ж тепер на поєдинки

вже не виходите.

 

Дон Жуан

Не маю з ким.

 

Сганарель

Хіба людей не стало?

 

Дон Жуан

Всі ті люди

не варті сеї шпаги.

 

Сганарель

Може, й шпага

когось не варта?

 

Дон Жуан

(грізно)

Ти!!

 

Сганарель

Пробачте, пане,

то жарт безглуздий. Я вже й сам не тямлю,

де в мене тії дурощі беруться,-

от наче щось сіпне!

 

Дон Жуан

Іди! Не застуй!

 

Сганарель, посміхнувшись, виходить. Дон Жуан далі точить шпагу.

 

Ет, знову пощербив! Геть, на зламання!

(Кидає шпагу).

 

Сганарель

(вбігає, швидко і нишком)

Мій пане, утікаймо!

 

Дон Жуан

Ще чого?

 

Сганарель

Нас викрито. Я бачив: недалечко

чернець якийсь блукає.

 

Дон Жуан

Ну то що?

 

Сганарель

Се шпиг від інквізиції, напевне,

а може, й кат з отруєним стилетом.

 

Дон Жуан

Шпигів я не боюся - звик до них,

а шпага в мене довша від стилета.

Веди ченця, коротша буде справа.

Скажи йому, що сповіді бажає

всесвітній грішник Дон Жуан.

 

Сганарель

Гаразд.

Ви не дитина, я при вас не нянька.

 

Виходить і незабаром приводить в печеру ченця, невисокого на зріст, тонкого, в одежі «невидимок» - в чорній відлозі (каптурі), що закриває все обличчя, тільки, для очей у ній прорізані дірки.

 

Дон Жуан

(встає назустріч із шпагою в руках)

Мій отче, або, може, краще - брате,

чому завдячую такі святії

одвідини?

 

Чернець робить рукою знак, щоб Сганарель вийшов.

 

Ти вийди, Сганарелю.

(Бачачи, що Сганарель