Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

чи ще пробудете у безум'ї вашому, чи, змінившись на ліпше, з нами єдині будете?" Відповіли святі: "Хай звісно тобі буде, судде, що яку від початку думку мали, в тій до кінця пробудемо: ні погрозами, ані муками, ані дарами, ані іншим якимсь чином не змінимо доброго нашого ісповідання: єдиного Бога, всіх Господа, знаємо та ісповідуємо і Йому одному віруємо та поклоняємося . Це почувши, волхв тоді інше винайшов мучення і повелів прив'язати їх шнурами під руки, також стегна та голінки і, вклавши у шнури палиці, крутити, і так тими шнурами згнітити їх. Коли це чинили, було люте святим мучення та біль, бо ламались у них кістки так, що і тим, котрі віддалік стояли, чутно було, як вони ламаються. Мучителі ж казали до них: "Не противтеся волі царській". Вони ж відповідали: "Кожен, хто творить волю беззаконного царя вашого, є Богові супротивний". І мучені були так святі від третьої години до шостої. Відтак знову в темницю мучитель їх повелів повести, але не могли святі іти власними ногами, отож, як тягар, несені були і кинуті туди ж, де були й раніше.

Наказав мучитель сторожі, щоб не давали нікому приходити до них, і коли б хто хотів подати їм їжі, чи питва, чи одіж, того хай, зловивши, вбивають. І пробули Христові страждальці у тій темниці три роки у великій нужді, знемагаючи від голоду та холоду і від загнилих ран безмірний біль терплячи, що й сама сторожа, яка бачила таку їхню нужду, зворушувалась і не раз сльозила, але боялася чинити якусь відраду, маючи тверду від князя заборону; таємно тільки котрийсь із них чи з інших, що там були, в'язнів, подавали їм часом шматка хліба чи трохи води — так терпіли заради любові Христової.

Коли ж минуло три літа, прийшов туди Саворій, цар перський, прибув із ним і найперший князь над усіма, що є в Персиді, волхвами, ім'я йому Ардасабор. Той довідався про святих мучеників Акепсима, Йосипа та Аїтала, що були в темниці, і повелів привести їх перед себе. І коли вийшли святі із темниці, то виглядали, як тростина, що вітром хитається, — так знемогли голодом та й спрагою були заморені, зсохлися, ніби сіно, і падали від вітру; йти самі не могли. Доведені були до Ардасабора-князя, і була то дивна картина: виглядали на позір як видіння мерців, що в гробі лежали: очі глибоко позападали — кістки тільки, в шкіру зодягнені. Побачив їх князь і мовить: "Чи ж християни ви є?" Вони відповіли: "Так є, християни ми, єдиному живому Богові віруємо і Йому поклоняємося". Князь же рече: "Бачите, яку вам біду принесла віра ваша, яке ущемлення та скорботу, бо від численних мук та довгого ув'язнення втратили образа живої людини й учинилися ніби мерці, котрі лежать у гробі. Раджу-бо вам поклонитися пресвітлому Сонцю, коли ж не послухаєте мене, то лютою смертю маєте померти". Святі ж єдиними вустами відреклися їхнього нечестя та ісповідували істинного Бога, Який не тільки сонце, але й усе живе сотворив, і виявили себе готовими на смерть за Творця усіх. По довгій суперечці, коли не зміг їх князь схилити до своєї волі, повелів спершу Акепсима по хребті та череві ремінням сирим бити, і битий був від тридцяти воїнів, а суддя при цьому волав: "Повинися повелінню царевому і живий будеш!" Святий же, наскільки міг, відповів: "Волю Господа мого всією міцністю, яку від Нього прийняв, намагаюся здійснювати". Тоді, знемігши, замовк. По тому відсікли святу його голову, і сповнилося пророцтво богонатхненного того хлопця, котрий колись, цілуючи його в голову, сказав: "Блаженна є голова оця, що за Христа прийме мучення!" Тіло його відволокли на вулицю й кинули на з'їжу псам, а сторожа здалеку наглядала, щоб не вкрали його християни. Та через три дні, коли сторожа кудись відійшла, викрали християни той многоцінний скарб і поховали чесно.

Після забиття святого Акепсима, за повелінням мучителевим, битий був пресвітер Йосип, і суддя волав: "Живий будеш, коли царевій повинуєшся волі!" Кричав і святий: "Один є Бог, і нема іншого, окрім Нього, в Ньому ж бо живемо, рухаємося і є ми, Йому віруємо і Його пошановуємо, про царське ж повеління не дбаємо!" Після ж довгого биття занеміг і став нібито мертвий. Гадали всі, що помер, і виволокли його геть, на торжиську кинули, а коли побачили, що ще дихає, узяли й укинули до темниці.

Коли ж витягли святого Йосипа, князь до святого Аїтала почав говорити: "Ось життя і смерть, честь і безчестя перед очима твоїма, не вибирай собі гіршого, покинувши ліпше, не йди тим-таки шляхом, яким безумні пішли і прийняли кару достойну за ділами своїми. Ти ж моєї ради послухай, щоб сподобився великих почестей і прийняв дари від рук царських; коли ж не послухаєш мене, сам своєї пагуби винуватцем станеш". Святий же диякон відповів: "Великий мені був би сором перед небом та землею, коли б не тим-таки пішов шляхом, яким пішли переді мною отці мої. Якщо вони, старі літами та немічні плоттю, так мужньо постраждали, то я, молодший літами та міцніший тілом, мав би тимчасових цих мук боятися? Не боюся смерті Христа ради, котрий за мене помер, не хочу заради дочасного життя погубити життя вічне, не продам благочестя свого за дари й честі ваші!" Тоді князь сказав із ярістю до наближених: "Візьміть і бийте його більше за перших". Святий же мовить: "Смердячий псе й нечисте, ці муки лишень малодушних пострашують, а не тих, котрі є міцні мужі, їхня-бо душа розпалена Христовим бажанням". І почали бити вельми святого Аїтала. Князь же дивувався, до своїх говорячи: "Що це воно, адже християни неважать це життя, а смерті, як щасливого життя бажають?" І кажуть йому наближені: "Мають передане від отців своїх учення, яке вістить, що інший світ ліпший є значно від цього. Вони ж, віруючи тому вченню, не дбають про цей світ, сподіваючись на ліпший, і через це самовільно смерть собі вибирають". Такою бесідою вправлявся князь зі своїми, і довго це тяглося, святий же в той час безчисленні приймав рани.

Тоді князь, ніби милосердним являючись, повелів перестати бити і рече до святого: "Повинися волі царській і здоровий будеш, є ж бо у нас лікарі, котрі невдовзі зможуть усі рани твої зцілити". Відповідає святий: "Коли б навіть одним словом зміг би ти зцілити мене від ран, то не повинувався б я беззаконню вашому".