Читати книгу - "Пастка"

за пазуху й витекла з-під сукні. Не встигла вона отямитися, де не візьмись — друге, хляпнуло в ліве вухо, намочило шиньйон, що розмотався, мов той клубок. Жервезі дісталося по ногах: одним відром залило черевики, так що бризки летіли до стегон; другим — обдало поділ. Скоро по тому вже годі було розібрати, хто куди влучив. Обидві були мокрі з голови до п’ят — ліфи поприставали до плечей, спідниці прилипли до стегон. Вода з усіх боків стікала по них, як з парасолів: зіщулених, напружених, тремтливих.

— А вони до біса кумедні! — охриплим голосом сказала одна з прачок.

То була добра розвага для всієї пральні. Щоб не заляпатися, жінки повідступали назад. Жарти й аплодисменти було чути звідусіль серед плескоту води, що одним махом раз по раз виливалася з відер. По долівці розтікалися калюжі, обидві жінки брьохалися по кісточки у воді. Тим часом Віржіні, замисливши якийсь підступ, різко вхопила відро з лужною водою, яке лишила одна із сусідок, і вихлюпнула його на Жервезу. Пролунав крик. Усі подумали, що Жервезу ошпарило кип’ятком. Проте вона тільки трохи обпекла ліву ногу. Скільки було сили, доведена до відчаю болем, вона швиргонула порожнє відро під ноги Віржіні, і та впала.

Водномить усі прачки зашуміли.

— Вона зламала їй ногу!

— Що ж, отримала по заслузі! Адже та, друга, хотіла обварити її кип’ятком!

— Хай там як, а правда на боці білявки, якщо в неї відбили чоловіка!

Пані Бош підносила руки до неба й щось вигукувала. Вона завбачливо знайшла собі сховок поміж двох балій. Діти, Клод і Етьєн, плачучи, задихаючись, вчепилися в її сукню й без упину голосили: «Мамо! Мамо!» їхні голоси тремтіли. Побачивши Віржіні долі, пані Бош підбігла до Жервези й потягла її за сукню, повторюючи:

— Годі! Відійдіть уже! Отямтеся... Мені просто серце кров’ю обливається, їй-богу! Зроду-віку не бачила такого побоїща!

Але вона одразу ж розвернулася й, рятуючись разом із дітьми, відступила назад до балій. Віржіні схопилася на ноги й накинулася на Жервезу. Вона стиснула їй горло, намагаючись задушити. Тоді Жервеза, відчайдушним зусиллям вивернувшись, щосили вчепилася їй у шиньйон і почала смикати за нього, так ніби хотіла відірвати суперниці голову. Знову розгорілася битва — мовчазна, без криків чи лайки. Вони не хапалися за барки, а цілилися в обличчя розчепіреними пальцями, щипали й дряпали, за що вдавалося схопити. У довготелесої чорнявки куди й поділися червона стрічка й синя сіточка, з-під її тріснутого на шиї ліфа виднівся край плеча. Сорочка білявки перетворилася на шмаття, один рукав узагалі відірвався, і крізь дірки виднілося голе тіло. Клапті одягу літали в повітрі. Спершу кров з’явилася у Жервези: три довгі подряпини тяглися від рота попід підборіддям. Боячись, що суперниця виштрикне їй очі, вона заплющувала їх перед кожним ударом. У Віржіні крові ще не було видно. Жервеза цілилась у вуха й лютувала, бо ніяк не вдавалося їх дістати, аж тоді нарешті вхопила сережку, жовту скляну грушку, смикнула за неї, роздерла вухо — з нього зацебеніла кров.

— Вони повбивають одна одну! Розбороніть цих двох мавп! — загукало кілька голосів.

Прачки підійшли ближче, утворивши два табори. Одні нацьковували двох жінок, як сучок, що гризуться. Інших, вразливіших, проймав дрож, і, надивившись на це видовище, вони відвертали голови, повторюючи, що їм після такого точно буде зле. Ледь не зчинилася велика буча: вже лунали прокльони, вгору підносилися голі руки, почулися звуки ляпасів.

Тим часом пані Бош шукала служку.

— Шарлю! Шарлю!.. Та де ж він?

Знайшла вона його в першому ряду. Він стояв і споглядав видовище, склавши на грудях руки. То був здоровань з дебелою шиєю. Він сміявся й насолоджувався виглядом оголеного жіночого тіла. Маленька білявка була жирненька, як перепеличка. Ото було б сміху, якби в неї й геть порвалася сорочка.

— Ти диви! — пробубонів він, примружившись. — У неї родимка під пахвою.

— Як!? Ви тут?! — помітивши його, вигукнула пані Бош. — Допоможіть нам нарешті їх розборонити!.. Ви ж можете це зробити!

— Оце вже ні! Красно дякую! Тільки не я! — спокійно відповів він. — Минулого разу мені ледь око не видряпали... Я тут не для того, у мене свого клопоту повно... Та годі вам, не бійтеся! Невелике кровопускання піде на користь і заспокоїть їх.

Тоді консьєржка сказала, що піде повідомить поліцію. Проте господиня пральні, молода тендітна жіночка з хворими очима, категорично заперечила. Вона кілька разів повторила:

— Ні-ні, такого мені не потрібно, це скомпрометує мій заклад.

Бійка тривала вже долі. Раптом Віржіні підвелася на коліна. Вона схопила прач і почала ним вимахувати. Голос її перемінився, вона хрипіла:

— Ну постривай, собако! Лаштуй свою брудну білизну!

Жервеза в миг ока дотягнулася рукою до прача і підняла його догори, як дубця. Її голос також захрип.

— Ага! Хочеш великого прання... Давай свою шкуру, нароблю з неї ганчірок!

Якусь мить вони так і стояли на колінах, обмінюючись погрозами. Із волоссям, що спадало на обличчя, важко дихаючи, брудні, розпухлі, вони чатували, вичікували, переводили подих. Жервеза вдарила першою — прач ковзнув по плечу Віржіні — й одразу кинулася вбік, щоб уникнути удару у відповідь, але прач усе-таки зачепив її стегно. Згодом, потроху розпалившись, вони почали гамселити одна одну, як ото прачки вибивають білизну — сильно й розмірено. Звуки ударів, що влучали в ціль, глухо відлунювали, схожі на плескання рукою по воді в балії.

Прачки навколо них більше не сміялися. Декотрі пішли, сказавши, що їх нудить від такого видовища; інші, ті, що лишилися, витягували голови з палаючими очима, в яких світилася жорстокість, підбадьорюючи двох бідових дівчат. Пані Бош відвела геть Клода й Етьєна. На другому кінці пральні було чути їхнє голосне схлипування, що змішувалося з глухими ударами двох прачів.

Аж раптом Жервеза заволала. Віржіні з усього розмаху вдарила її по голій руці, трохи вище ліктя. Рука в тому місці одразу ж почервоніла й набрякла. Жервеза знетямлено кинулася вперед. Здавалося, вона зараз уб’є суперницю.

— Годі! Годі! — закричали довкола.

Але обличчя Жервези було таким грізним, що ніхто не наважився підійти. З більшою в десять разів силою вона схопила Віржіні за поперек, зігнула її, притиснула лицем до долівки, так що зад опинився вгорі; а тоді, незважаючи на спроби суперниці вирватися, високо задерла їй спідниці. Під сподом у неї були панталони. Жервеза просунула в них руку і зірвала, оголивши